Головна |
Реєстрація |
Вхід
Йоган-Йоахім Мюллер
ІСТОРИЧНА ДИСЕРТАЦІЯ ПРО КОЗАКІВ
...Для держави (йдеться про шляхетську Польщу, - ред.) козаки водночас були небезпечною отрутою і видатною обороною, бо своїми набігами вони або створювали загрозу на Чорному морі, або, вступаючи в бій з турками і московитами на суші, приносили користь Королівству.
§ 1. Отже, козаки були здатні не тільки на погані, але й на добрі вчинки і, здебільшого, прагнули до війни з турками на суші та морі. До морської війни запорожці добре пристосовані й завжди готові шукати в ній здобичі. Зрубавши товсті, але разом з тим піддатливі для обробки липи, вони видовбують їхній стовбур так, щоб за формою він нагадував човен, у якому на плаву розміщається 60 чоловік. Після цього зсередини його оббивають шкірою, а з боків прив'язують скріплені в'язки очерету, щоб під час раптової бурі плисти по розбурханих хвилях у повній безпеці, а в разі необхідності якнайшвидше втекти на мілководдя (за свідченням Пясецького в "Хроніці", стор. 54, а також Анджея Максиміліана Фредра в "Історії Генріха I", стор. 218 і далі).
§ 2. На таких ось човнах вони спускаються по Борисфену до Понту Евксинського (давньогрецька назва Чорного моря, - ред.) й нападають на приморські міста, завдаючи клопоту турецьким сторожовим залогам. Так, 1614 року, коли турецький султан приймав послів Польського Королівства, які всіляко скаржилися на набіги татар, запорозькі козаки перейшли на 100 човнах Понт Евксинський і напали на багатолюдне укріплення Синоп. Захопивши надзвичайно коштовну здобич і вирізавши населення міста, вони винищили вогнем турецькі околиці, настрахавши сам Константинополь. У 1615 році вони спалили 24 турецькі триреми, спустошили Фракію, Віфінію й Пафлагонію та знищили Трапезунд з портом, арсеналом і триремами. У 1624 році козаки перейшли через Понт Евксинський аж до передмістя Константинополя й, приставши до берега, не тільки підпалили знамените містечко Янгікоє, з якого взяли цінну здобич, але й напустили такого жаху на султанську столицю, що флот, який виступив на триремах, не наважився зав'язати з ними бій. Тому Амурат, турецький султан, часто повторював, що він і вухом не веде, коли гримлять спрямовані на нього гармати володарів, і що тільки козаки, з'являючись з боку Польщі, можуть потурбувати його сон (див.: М. Гарткнох, кн. II, розд. 8, § 16).
§ 3. Лишається перенести оповідь з Понту Евксинського в межі Русі (України, - ред.) й нагадати, як запорожці та низовці, б'ючись із турками й московитами, обороняють на суші Польську Річ Посполиту. Так, 1581 року, лишившись малою групою охороняти острови від нападу варварів, козаки своїми наскоками завдали значної шкоди туркам і татарам, бо випалили їхні поселення, частину людей забили, частину забрали в полон, [а потім] напали на Орлик і повністю його зруйнували. У 1618 році 20 тисяч козаків пішли в похід на Московію, взявши з боєм знамениті міста Шацький (Saczko) та Єлець (Jelesko), і спустошили околиці вздовж і вшир, а місто Калугу зрівняли з землею.
У 1621 році за владарювання Жигимонта III 30 тисяч запорозьких козаків явили чудові взірці відваги під Хотином. Коли турецький султан Осман II з величезним військом напав на обоз запорозьких козаків, який вони називають "табором" і укріпляють виставленими в ряди возами як найміцнішу фортецю (див.: Я. Собеський, "Про Хотинську війну", кн. II, стор. 109 і далі; Ш. Старовольський, "Польща", Гданське видання, стор. 284), запорожці його хоробро відбили. Пригнічений такою поразкою настільки, що відмовився в той день їсти, султан обіцяв 50 золотих кожному татарину, який приведе хоч якогось козака (а йому привели 2 тисячі селян замість козаків). Однак козаки під проводим гетьмана Конашевича, до яких потім приєдналися й поляки, примусили його до втечі, вигнавши з табору на який він покладав такі великі надії (див.: Пясецький, "Хроніка", арк. 407). У 1626 році ті ж самі воїни, надавши допомогу полякам, одержали ще одну славетну перемогу над татарами, які не змогли використати своїх луків, змокрілих під дощем. I чи є хоч один, хто б не знав, якої славетної поразки завдали козаки цього 1684 року (йдеться про перемогу під Віднем,-ред.) туркам і татарам, котрі прийняли їхні умови миру. I якщо б я хотів повніше описати цю величну перемогу мав би, здається, писати другу "Іліаду" після Гомера, але окреме свідчення про неї тепер надруковане й невдовзі буде випущене в світ. Слід молитися Богу щоб допомагав славним зусиллям козаків, подарував їм довголіття й з кожним днем зміцнював зв'язки укладеного союзу...
___________
Джерело:
1. Хотинська війна (1621 р.) / Граб'янка Г., Величко С., Мюллер Й., та ін. - К.: Центр пам'яткознавства АН України, 1991 р. С-57-60.
2. Хотинська війна 1621 року. Документи, матеріали, дослідження. -Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". Хотин, 2011 р. С-132-133.