Коротка реляція і правдива розповідь про те, що відбувалося у польській експедиції проти запеклого ворога
християнського імені та короля у Швеції і т.д. щоденно з 1-го верес[ня] 1621 року до 24-го того ж місяця. З певних і правдивих повідомлень перекладеного з польської на німецьку мову кожному на благо.
християнського імені та короля у Швеції і т.д. щоденно з 1-го верес[ня] 1621 року до 24-го того ж місяця. З певних і правдивих повідомлень перекладеного з польської на німецьку мову кожному на благо.
Надруковано в році 1621
1 верес[ня] турецький цісар розпочав проти нас битву з немислимою силою і послав уперед декотрі [війська] атакувати наших зі стріляниною, несподіваним нападом і натиском. Цього дня по нас було зроблено щонайменше 1200 пострілів з великих гармат, проте без жодної шкоди для людей чи табору: адже наш польовий табір був у надійному місці, так що лише з одного боку зо 3000 ворогів могли наскочити і напасти на нього. 3 півночі ми мали велику ріку, що називається Дністер, і дуже високі та величезні горби. Зі сходу - міцний замок Хотин і жахливі скелі. На заході - глибокий рів, або шанець.
2 вересня турецький цісар прислав до нашого генерала декого з волоських дворян буцімто привітати його, але таємно наказав їм, аби вони за слушної нагоди підпалили наш табір у різних місцях. Після того, як вони прийшли в табір і висловили своє привітання чи привіт, наш пан генерал негайно повелів допитати з пристрастю одного з них, який виказав усю гру й звинуватив своїх спільників, котрі на тортурі теж визнали те саме. Він зараз же наказав таємно стратити їх шляхом обезглавлення, так що не лише турки, але й поляки про це нічого не дізналися. Того самого дня він змінив табір і наказав, щоб на те місце, на якому був попередній, назносили сухих дров, старих покрівель і солдатських куренів, трісок і тому подібний матеріал, так щоб швидко загорівся вогонь, зробили з цього купи і підпалили, що було зроблено як слід.
Коли після цього турецький цісар побачив полум'я і вогонь, що піднялися у різних місцях, він цілком повірив у те, ніби витівка вийшла і його диверсія вдалася (бо ж він це вирішив з волохами), і спрямував свою військову силу без всякого порядку і поради у запалений польовий табір, погнавши її вперед. Тоді пан генерал взяв до уваги, що випадає зручна нагода спробувати щось поважне; він не міг її прогавити і спрямував добрячу кількість козаків і джур [dег Коssаескеп und Zuronen], додавши їм німецьку піхоту, проти ворога, що нападав і водночас нібито мав позірну перемогу. Тоді відбулася жорстока сутичка і з обох боків спостерігалася настійливість. 3 нашого боку на полі бою полягло з 4 тисячі, з турецького - десь зо шістдесят тисяч.
3 вересня турецький цісар наказав своїм пашам, аби вони вжили всіх засобів, щоб того самого дня захопити табір запорозьких козаків [dег Zарогоіvепsег Коsаескеп] (цю пораду йому дали двоє втікачів-волохів), і, крім того, постановив, що він бажає обідати ще того ж дня у захопленому таборі. Зрештою було швидко відправлено і підготовлено декілька тисяч турків і татар, які першими [пішли] в наступ й атаку. Після того, як наші мужньо вистояли і відкинули [їх] назад, ворог вдруге кинувся в атаку з більшою силою й у великій кількості. 3 обох боків билися мужньо і тривалий час. Наші вибігли з табору і видерли у ворога кілька гармат, в інших порозбивали і порубали колеса й лафети, інші заклепали й зробили непридатними. Також швидко дали знати панові генералу, в якій небезпеці вони обороняються, і вимагали, щоб він наказав надати їм допомогу якнайшвидше і без затримки, адже могло статися так, що в подальшому вони можуть надто ослабнути, аби вистежувати, терпіти і стримувати таку силу й могутність турків і татар.
4 вересня, яке було суботою, ворог здійснив четвертий напад на табір у набагато більшій силі і числі, ніж перед тим. Коли козаки зрозуміли, що вони заслабі вистояти перед такою атакою, вони вийшли зі свого табору, щоб з'єднатися з іншими загонами, які мали їхній польовий табір за п'ять миль дороги звідти, при панові генералові, вишикувалися в бойовий порядок, розподіливши загони між своїми хоругвами, і розпочали могутній прорив прямо через табір турків і татар. Протягом всього цього походу вони були готові стати до битви з ворогом і відкинути [його], і повсякчас велася захисна стрілянина. Між тим можна було побачити триста шістдесят лісовських козаків, яких пан генерал послав їм на допомогу (це були ті самі, що служили його Ціс[арській] Вел[ичності] в Австрії та Богемії проти заколотників). Коли вони, згідно з їхнім звичаєм, напали на ворогів збоку, то немало їх порубали. За ними пішли верхньонімецькі кіннотники і піхота, які, коли дійшло до сутички, мужньо і сміливо захищали козаків проти ворога. В останньому загоні були ті, що добровільно потяглися за ними: обозні, кучери, візники, кухарі і джури, які пройшли цілу милю аж до ворожого табору, з якого вони викотили кілька великих гармат, пограбували намети, а деякі підпалили. У цій битві полягло понад сто тисяч турків. Сам великий Турок, або цісар, залишив табір і врятувався втечею, загубивши свій тюрбан [sеіпеп Тuгbапt], який джури знайшли і подарували панові генералу. 3 наших, що загинули того дня, було нараховано чотирнадцять тисяч: три тисячі німців, шість тисяч козаків, із джур - п'ять тисяч.
5 і 6 вересня, які були неділею і понеділком перед різдвом нашої Діви і великої Цариці неба та землі, нічого не чинили.
7 вересня, у день перед згаданим святом різдва Марії, турки поділили свій лад на два загони. Один з великими гарматами вони спрямували проти козаків, сильно і часто стріляючи по них із гармат, але без шкоди для наших. Козаки ж не пальнули того дня з жодної своєї гармати, лише очікували нагоди і вечора, коли б могли здійснити вилазку і витягти ворожі гармати та завдати шкоду. Але турки, [вже] посмакувавши цієї смаженини, за декілька годин до ночі повідтягали гармати назад, у безпечне місце.
Інший турецький загін майже одночасно подався до воріт або проходу до табору, який обороняв пан генерал із Литви із залогою. Генерал негайно дав солдатам дозвіл зустрітися з ворогом. Ця сутичка була жахливою і небезпечною, адже наші билися, змішавшись із турками. Тут і там було видно цілі купи забитих тіл, неначе довгий міст. Та коли турки відтіснили наших до влаштованої засідки, тоді битва відновилася і, як звичайно трапляється у цій грі кривавого Марса, з обох боків були неймовірні побоїще і різанина з немалою шкодою для обох сторін. У цій сутичці по-рицарськи проявив себе благородний пан Сенявський, кравчий Королівської Вел[ичності]. Але чи загинуло в цій битві більше визначних панів, у записці нічого не повідомляється.
8 вересня турки, щоб розділити нашу армію [unser Аrmada ] і таким чином ослабити [її], послали декілька тисяч татар,
аби вони спустошили вогнем і мечем Поділля і Русь. Ті й дійшли аж до Львова, але пан генерал не міг довести до того, щоб (чого турки одностайно прагнули) зменшити свої загони і стати на перешкоді цьому наїздові, адже, казав він, краще нехай постраждає мала частина королівства, ніж ціле королівство опиниться в небезпеці. Задля цього він тримав увесь свій люд у таборі і не дозволяв умовити себе послати частину [війська] проти татар. Коли це відбувалося, благородний пан Замойський, воєвода київський, перебував зі своїм людом за рікою Дністер. Коли ж він рухався до табору, то випадково наштовхнувся на татар, багато з них понищив і знову відібрав здобич та полонених. Наша надія спрямовується до милостивого Бога, щоби сталося так, аби варварський ворог втратив свій високий дух, коли він дізнається, що татари, післані за Дністер, боячись нападу нашого війська, припиняють грабунки і підпали на Поділлі.
9 вересня, у четвер після різдва Богородиці, турок випробував свою граничну могутність і декілька разів атакувів табір. Негайно було вирішено з одностайністю і єдиною волею всіх наших, щоб дати війську свободу зустрітися з ворогом. Після цього вони виступили з відважним геройським серцем і з доброю вірою в Бога. Так і ця надія не обманула їх, а Бог дав їм щастя і перемогу. Отож вони проявили себе так по-рицарськи супроти ворога, що від пролитої крові струмки й потоки текли широким полем. Сам турецький цісар, нажаханий своїм нещастям, утік за п'ять миль шляху від польового табору
10 вересня з польового табору вислали лист до Варшави такого змісту: Турецьке військо майже наголову полягло у генеральній битві і турецький цісар особисто перебував при цьому, а після того, як його справи склалися нещасливо, вважають, що він з небагатьма [людьми] вдався до втечі у Семигород. Про цю вікторію пан генерал написав також особисто його Корол[івській] Вел[ичності] і зажадав, щоб той зволив негайно прибути з відбірним польським військом так швидко, як він зможе, у польовий табір, аби вони щасливо вступили у ворожу країну. Це стало відомо нам у Кракові з Варшави минулими днями.
11 вересня прийшла пошта до Варшави, що швед прибув у Ліфляндію на дванадцяти великих кораблях і осадив Ригу, столицю цього краю, також програв кілька штурмів. Далі, що були втрачені два великих кораблі з його [ескадри], після чого здалися солдати разом з важкими гарматами. Далі, що інший корабель розбився внаслідок морської бурі. Знову ж, що залога фортеці Діаменцо здійснила вилазку і захопила один корабель. Розгнівавшись через це, шведи почали штурмувати ворота фортеці, кинули на неї з мортир сто вогняних ядер, які залога зустріла так: вони взяли льон або вовну, намочили їх, напхали в мішки і накрили ними дахи і, таким чином, вогняні ядра не могли завдати їм жодної шкоди.
12 вересня король Англії надіслав нашому королю 2000 [вояків] на допомогу проти турків. 3 дружби до короля Польщі він наказав оплатити їх за власний рахунок аж до грудня.
13 вересня закінчився сейм у Варшаві і з вдячності Богу близько першої ночі співалося у парафіяльних церквах Laudes Мatutinae. На ньому було ухвалено: 1. Що по всій державі потрібно відкрито записувати солдатів проти ворога; 2. Що потрібно зібрати контрибуції і грошову допомогу; 3. Що всі духовні звільнені від цієї війни; 4. Що міщани, чиє майно досягає восьми тисяч, виставляють проти ворога рейтара, чиє ж чотирьох тисяч - піхотинця; 5. Що від цього загального воєнного тягаря мають бути звільнені чотири головних міста польських провінцій: Краків, Вільно, Львів і Кам'янець.
14 вересня прибув із Голандії польський посол пан Єровський. Він був посланий туди для того, щоб доставити на турецьку війну озброєння, порох і т.п. На цій підставі сейм виділив дванадцять тисяч гульденів, щоб було закуплене згадане необхідне військове спорядження.
15 вересня у Литві, Самогіттії та Лівонії був проведений огляд військ, [призначених] проти шведів на допомогу місту Ризі. Тому згадані провінції не хотіли дозволити в сеймі, щоб у них вербували військо проти турків, адже вони мусили готуватися проти шведів.
16 вересня Пруське воєводство, а також Хелмінське, Мальборкське і Поморське (вони розташовані найдалі від нашого польового табору проти турків) вислали їхнє військо до Львова.
17-го. Виступив на війну люд із Великопольщі, Познані та Каліша. 18-го. Відправили свою допомогу Куявська, Брестська, Іновроцлавська і Добжинська землі.
19 вересня. Хотів сам король зі своїм двором виступити і зі своїм військом податися в польовий табір проти турка як заклятого і явного ворога Вітчизни, але його затримав курфюрст бранденбурзький, якому він надав Пруський лен, після того як той погодився на всі кондиції, виставлені йому королем, і присягнув на вірність і віру.
I, отже, князь у Прусії 20-го дня вересня публічно продемонстрував належну службу королю дедукцією, або веденням жеребця у Варшаві.
21 вересня Сєрадзьке воєводсто і Велюнська земля вислали своє військо проти ворога.
22 вересня найсвітліший король Польщі Сигізмунд II виступив у похід і пішов із поважною кінною свитою з Варшави. Його Корол[івську] Вел[ичність] супроводжували загони панів мазовецького, плоцького, равського, подляського [воєвод]. Ми сподіваємося, що він прибуде під Львів 4 жовтня, яке є святом Св. Франціска.
23 вересня назустріч Його Корол[івській] Вел[ичності] вийшли, щоб його супроводжувати, воєводи київський, брацлавський, волинський, брестський, руський і люблінський.
24-го за ним послідував зі своїм військом воєвода із Сандомира. Всечесний єпископ Краківський був між тим призначений і поставлений захищати і забезпечувати кордони королівства Польщі.
Через те, що шведи зайняли місто Ригу, як і всю Ліфляндію і Курляндію, і підкорили собі деякі місця за їхніми межами, наш король 24 листопада уклав мир з турецьким султаном, і султан зі своїм військом відійшов на 4 милі. Були підписані умови мирного договору, яких король повинен був постійно дотримуватись у відносинах з Портою. Також на знак поваги до турецького султана король повинен подарувати йому 50 шатрів, 20 чорних лисиць, дзеркало, а Везир-паші - 20000 золотих. Татарському хану потрібно було виплачувати його звичайну щорічну данину. Козаки не повинні були завдавати турецькій державі ні найменшої шкоди, але таким же чином татари повинні були припинити ворожі напади на Корону Польську. Фортеця Хотин повинна була перейти до волоського господаря. Обі сторони повинні були суворо дотримуватися умов миру.
Боже, дай усім цих заходам щасливий хід і бажаний результат во славу Свого імені і на благо католицької віри. Амінь.
__________________
Джерело:
1. Карпо В., Масан О. "Коротка реляція" - маловідме джерело з історії Хотинської війни 1621 року // Зелена Буковина: Науковий і науково-популярний журнал. - 2005. - № 1-2. - С. 171-184.
1.1 Хотинська війна 1621 року, документи, матеріали, дослідження; Державний Історико-архітектурний заповідник Хотинська фортеця; - Хотин 2011 р. - С. 125-129.