Кам'янецька хроніка
складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом аксентом
складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом аксентом
1620 (1069) рік від Р[іздва] Х[ристового], 11 (1) січня, п'ятниця. Прибули чауші турецького султана й вирушили з Кам'янця до Варшави. Були й великі посли татарського хана: один на ймення Джан Антон, другий - Митних, а з ними 80 осіб. Начальник фортеці приставив мене, Аксента, сина Крикора, до цих чаушів за супровідника і товмача, щоб провести їх до короля. Прибувши до Варшави, як чауші, так і татарські посли зробити візит королю. Чаушів одразу і дуже добре прийняли й відпустили. Татарських же послів не відпустили, а відіслали до якогось міста, що за Варшавою 20 миль, і там їх тривалий час тримали під вартою.
Тоді ж король послав Отвиновського до турецького султана. Його зустріли вельми зневажливо: паші гнали його геть з очей і не дозволяли побачитися з султаном. Бачити таке обходження і необхідність утікати, він вирушив морем до самої Венеції і лише через рік після того повернувся до короля.
Одночасно посол Олежко ходив від нашого короля до татарського хана і був там затриманий через тих татарських послів, яких ув'язнили в Польщі.
Про вольського господаря
1620 (1069) р. від Р.Х., травень місяць. До волощини прибули капиджі турецького султана, щоб схопити Гавриляшка, сина Симиона, й доставити його в Стамбул, оскільки він був усунутий (від престола). Господар Гавриляшко, зрозумівши, що вони прибули схопити його, схитрував і погодився вирушити з ними до Стамбула. Зібравшись, на третій день він сам, а також його мати і двоє (молодших) братів виїхали з усім своїм майном із Волощини, з міста Тирговіште. А ті капиджі й разом з ними ще багато турків вирушили до Стамбула.
Волоські бояри і дарабани проводжали господаря до самого кордону. А коли вони були вже за шість миль від угорського кордону, господар Гавриляшко наказав дарабанам перебити тих капиджі й турків, які з ними були, і їх повбивали, а кількох схопили живими. А потім сам Гавриляшко з матір'ю і братами пішов в Угорщину й тих капиджі також повів із собою. Він хотів піти в Польщу, але угорський князь (король) Бетлен Габор не дозволив йому йти далі, а залишив у себе й помістив під варту в одній із фортець.
1620 (1069) від Р.Х., серпень (липень). До Волощини прибув господар Радул, котрий чотири роки тому був господарем Молдавії і Волощини.
1620 (1069) від Р.Х., 10 серпня (31 липня), понеділок. Уночі була дуже сильна, страшна гроза, така, що багато блискавок ударило в місті - і з вогнем, і без вогнем, а ті, що з вогнем, викликали пожежі в кількох місцях.
1620 (1069) від Р.Х., 13 (3) серпня. У поле під Ориною прибули із своїм військом польний гетьман Конецпольський і князь Корецький.
1620 (1069) від Р.Х., 20 (10) серпня. Гетьман Конецпольський і князь Корецький прибули до Кам'янця, а потім, вийшовши (з міста). зупинилися біля нього. На третій день табір був знятий і військо рушило до Буші, а звідти, поклавшись на божу ласку, відразу ж пішло до Молдавії.
Про розправу над турками 1620 (1069) від Р.Х., 2 вересня (23) серпня, четвер. Від турецького султана до Молдавії, а саме в Ясси, прибули капиджі, щоб схопити молдавського господаря Каспера Граціані й відіслати до Стамбула. Але він відчув недобре: за його наказом капиджі були схоплені і зв'язані. Був зв'язаний і кях'я Ісканджер паші. А сталося це 2 милі від Ясс, тому що господар стояв у полі табором, і всіх турків у таборі, скільки їх там виявилось, за його наказом знищили; потім він зразу послав у Ясси людей, наказавши міщанам стратити всіх турків, що були в місті, - як купців, так і інших, котрі були на службі. Як тільки міщани почули наказ господаря, відразу ж почали вбивати турків, де кого знайдуть - у будинках, у караван-сараї чи в заїжджих дворах. Скілкох б тоді не знайшли, жодного не відпустили: тих, що були в місті, убили в місті, тих, що в таборі, - убили в таборі. А потім двох головних, капиджі-баші і кях'ю іскандер-паші, господар Каспар велів закувати (у кайдани) й відіслав у фортецю Хотин. А сам із військом, що налічувало 3 тисячі воїнів, прибув до нашого війська, яке ввійшло в молдавію, перейшов на його бік і був прийнятий з великою радістю. Тоді ж господар Каспар склав багато дарунків канцлеру і гетьману, а також князю Корецькому та іншим панам. Крім того, тоді ж він передав до рук поляків Хотинську фортецю з великими запасами продовольства і з усім військовим спорядженням, яке там було.
1620 (1069) від Р.Х., серпень (липень). До Волощини прибув господар Радул, котрий чотири роки тому був господарем Молдавії і Волощини.
1620 (1069) від Р.Х., 10 серпня (31 липня), понеділок. Уночі була дуже сильна, страшна гроза, така, що багато блискавок ударило в місті - і з вогнем, і без вогнем, а ті, що з вогнем, викликали пожежі в кількох місцях.
1620 (1069) від Р.Х., 13 (3) серпня. У поле під Ориною прибули із своїм військом польний гетьман Конецпольський і князь Корецький.
1620 (1069) від Р.Х., 20 (10) серпня. Гетьман Конецпольський і князь Корецький прибули до Кам'янця, а потім, вийшовши (з міста). зупинилися біля нього. На третій день табір був знятий і військо рушило до Буші, а звідти, поклавшись на божу ласку, відразу ж пішло до Молдавії.
Про розправу над турками 1620 (1069) від Р.Х., 2 вересня (23) серпня, четвер. Від турецького султана до Молдавії, а саме в Ясси, прибули капиджі, щоб схопити молдавського господаря Каспера Граціані й відіслати до Стамбула. Але він відчув недобре: за його наказом капиджі були схоплені і зв'язані. Був зв'язаний і кях'я Ісканджер паші. А сталося це 2 милі від Ясс, тому що господар стояв у полі табором, і всіх турків у таборі, скільки їх там виявилось, за його наказом знищили; потім він зразу послав у Ясси людей, наказавши міщанам стратити всіх турків, що були в місті, - як купців, так і інших, котрі були на службі. Як тільки міщани почули наказ господаря, відразу ж почали вбивати турків, де кого знайдуть - у будинках, у караван-сараї чи в заїжджих дворах. Скілкох б тоді не знайшли, жодного не відпустили: тих, що були в місті, убили в місті, тих, що в таборі, - убили в таборі. А потім двох головних, капиджі-баші і кях'ю іскандер-паші, господар Каспар велів закувати (у кайдани) й відіслав у фортецю Хотин. А сам із військом, що налічувало 3 тисячі воїнів, прибув до нашого війська, яке ввійшло в молдавію, перейшов на його бік і був прийнятий з великою радістю. Тоді ж господар Каспар склав багато дарунків канцлеру і гетьману, а також князю Корецькому та іншим панам. Крім того, тоді ж він передав до рук поляків Хотинську фортецю з великими запасами продовольства і з усім військовим спорядженням, яке там було.
Про Цецорську битву
1620 (1069) від Р.Х., 19 (9) вересня, субота, Різдво Богородиці. Відбулася битва при Цецорі нашої польської армії з турками й татарами. У цій битві на чолі турецького війська були Іскендер-паша і Саримсак-паша, на чолі татарського - калга-султан, брат татарського хана, під проводом якого було 120 тисяч татар. А турків було 8 тисяч. А на чолі польського війська стояли канцлер Жолкевський, польний гетьман Конецпольський, князь Корецький і Струсь, у яких було 12 (тисяч) боєздатних людей. А всьго було близько 20 тисяч воїнів. Того дня вони виступили з укріплень, схопилися з турками дуже мцжньо, так що билися від самого ранку й до вечора. Уже настала пітьма, коли зупинилися. У цій битві загинуло багато невірних татар; були загиблі і з нашого боку. Тоді був убитий Ваковський, син Авака, ротмістр канцлера. А на другий день молдавський господар Каспар змовився з кам'янецьким старостою Калиновським, із своїм гетьманом Бичком та з іншими боярами, щоб утекти з табору. Об'єднавшись, усі вони - понад 2 тисячі воїнів - утекли вночі, залишивши в таборі все своє майно. Маючи кожен по коневі, увійшли вони у воду, щоби перейти Прут усім разом, та так і потопили одне одного. І поверхня води від людей і коней здавалася мостом, але з кожних десяти людей урятувався лише один. Та й з тих, хто вибирався звідти, мало хто врятувався, тому що татари, переправившись через ріку, хапали їх. Але деякі втекли. Староста Калиновський разом із конем утопився біля берега, тому що берег був урвистий і неможливо було вибратися. А Бичка, гетьмана молдавського господаря, татари схопили й відіслали Іскандер-паші. Іскандер-паша наказав посадити його на кіл відразу ж, перед нашим польським табором, щоб нашим було видно. А господаря Каспара вбили молдовани під час утечі. Після такого нещастя у тому цецорському укріпленні наше (військо) просиділо вісім днів. Щодня у бій вступала одна-дві роти. Нарешті (наше військо) було змушене, захищатись, піти з Цецори, оскільки забракло продовольства. І під час відступу билися у дорозі щодня, бо невірні не давали й години перепочинку. Чорною хмарою оточивши з цсіх боків табір, безупину з чотирбох боків атакували з голосними криками й вигуками - і під час відходу, і на марші, і на привалах. Проте нічого не могли зробити нашому війську, хоч не було дня, щоб з їх боку не гинуло до тисячі татар. Але ось на віддалі близько півверсти від Дністра наше військо зупинилось на нічліг. Серед поляків і козаків спалахнули чвари, почали вони нападати одні на одних. А на той час невірні татари вже було заспокоїлись і не розраховували домогтися якогось результату, а багато з них навіть відстало, лише Хантемир-мурза з 12 тисячами татар був поблизу. І коли почув, що в таборі почався розбрат, то зразу з тими 12 тисячами напав на табір і прорвав його, а потім підоспіла й решта татар. (Наші) в паніці почали розбігатися - і кого зарубали, кого схопили живим, хто втопився у Дністрі, а деякі врятувалися. Ось так і перевернули табір догори дном. А канцлеру Жолкевському відрубали голову. Польного гетьмана Конецпольського схопили молдовани й передали Іскендер-паші. Князя Корецького, Фаренсбаха, Струся і з ними сина канцлера, Балабана і Тишкевича - цих шістьох відправили до нього. Був ще в тому розбитому таборі один рицар, якийсь Денхоф, під командою котрого були німці. То цей Денхоф ніяк не здавався, щоб його взяли живим, і навіть близько до себе нікого не підпускав. Та все ж був убитий разом із його 14 людьми. І від нашої вірменської общини було там 15 людей - усі вони потрапили в полон до татар. Невірні татари захопили дуже багато здобичі й повернулися назад у вельми великій радості. Потім Іскандер-паша взяв у калги-султана Корецького та Фаренсбаха і в кайданах відіслав їх своєму султану Осману ІІ). Такою ж була доля і гетьмана Конецпольського, і Жолкевського - сина канцлера. А решту чотирьох панів, які залишилися у калги-султана, відіслали до Криму, і через два тижні калга-султан послав на Покуття 60 тисяч татар, які проникли навіть за Львів далі ніж на 12 миль і вивели звідти величезний полон - більше 100 тисяч людей, але поки дійшли до Криму, з тих 100 тисяч залишилося 30 тисяч, оскільки був голод та сильні холоди і багато з них померло; загинуло й чимало татар, а також їх коней. І тоді ж вони дотла спалили місто Глиняни.
1620 (1069) від Р.Х., жовтень місяць. Із Стамбула в Молдавію прибув новий господар на ім'я Александр.
1620 (1069) від Р.Х., вересень місяць. Знайшли і привезли тіло канцлера, але без голови.
1620 (1069) від Р.Х., жовтень місяць. Якийсь селянин приніс господарю Александрові голову Каспера, господаря Молдавії. Цьому селянинові господар подарував 15 червоних флоринів, а голову відіслав до Стамбула.
1620 (1069) від Р.Х., листопад місяць. іскендер-паша вмер своєю злою смертю в Аккермані.
Про землетрус
1620 (1069) від Р.Х., 6 листопада (29 жовтня), у день Святого Христа у неділю, о 21 годині стався дуже сильний землетрус, що тривав чверть години. Трясло так, що кам'яні стіни тріснули й розсипались. І було це не лише в Кам'янці, а й у Молдавії і в Туреччині. Люди, які в той час були в Туреччині, розповідали, що обвалилося багато турецьких мінаретів як у Стамбулі, так і в інших місцях. Дай Боже, щоб це знамення виявилось добрим!
1620 (1069) від Р.Х.. грудень місяць. У Варшаві відбувся сейм, на якому посаду головнокомандувача було довірено (Яну) Каролю Хоткевичу, а польне гетьманство - старості сандомирському, синові Себастяна Любомирського Станіславу, а староство кам'янецьке - Стефанові Потоцькому.
1621 (1070) від Р. Х., 7 січня (28 грудня). Молдавський господар велів катувати двох великих бояр і скинути їх у річку. Перший з них, на ім'я Никориця, був радником двору, а другий, Шаптелич, гетьманом. Причиною цього було (їх) призначення, що під час утечі разом із господарем Каспером Граціані з польського табору вони власноручно вбили господаря.
Рік 1620 (1069). 10 лютого (31 січня), неділя. До Кам'янця прибув новий староста Стефан Потоцький, староста фелінський. Дай йому господи Боже щастя й удачі! Амінь.
Рік 1620 (1069). У жовтні у Варшаві сталася жахлива подія. Шляхтич на прізвище Пекарський, не боячися Господа Бога і покари короля, відважився підняти руку на його величність короля Сигизмунда ІІІ. Коли король входив у двері костьолу, цей Пекарський, підбурюваний ворогом душі, несподівано вийшов назустріч королю й ударив його чеканом по голові, так що король похитнувся і коли він хотів ударити вдруге, щоб виправити промах, син короля, побачивши це й вискочивши з-за спини короля, вийняв шаблю, ударив того Пекарського і хотів там його порубати. Але король, будучи досвідченим монархом, не дозволив його вбити, а звелів посадити у вежу. Потім наступного дня його вивели й спитали, з якої причини він це зробив. Проте він ні в чому не признався. Потім його віддали до рук ката, щоб мучив його. Але й катований, він не признався, з якої причини зробив цей лихий вчинок. Коли ж треба було його стратити відповідно з його вчинком, його віддали до рук катів. І дванадцять катів узяли його у свої руки, і на двох санях спорудили поміст, і дали в руки Пекарському чекан, яким він ударив короля, і посадили його на цей поміст, і поставили перед ним вогонь у жаровні, і прилаштували його руку з чеканом над вогнем так, щоб не можна було нею поворушити, і рука була над вогнем доти, доки вона з кісткою не перегоріда біля ліктя і не відпала разом із чеканом. Потім зробили те саме з другою рукою. Далі розривали його тіло розпеченими кліщами на тому ж помості. І возили цей поміст по всьому місту на санях (запряжених), вісьмома конями, і піддали його різним катуванням. Потім відпиляли йому обидві ноги нижче колін. А тоді, прив'язавши його до чотирьох коней, розірвали на чотири частини й вивезли в поле, там спалили його тіло і зібрали попіл, кинули у Віслу. (Хай настане) рятунок від усіх лих!
Рік 1621 (1070). У липні прийшло 2 тисячі татар. Переправившись через Дністер, вони пройшли над Мокшею, де в полі під Ориною був наш табір.
Гетьман (Ходкевич), отримавши звістку, послав назустріч татарам 1500 жовнірів, і ці 1500 жовнірів пішли й розгромили татар, так що ніякої здобичі невірні татари не взяли, а ще й самі були розбиті, і хто був захоплений живим, а хто втік. Татар, які втікали, дуже били селяни, і ловили живими, і багатьох упіймали, а також відрізали голови і присилали гетьману, посадивши на кіл. Тоді і в Кам'яниці селяни посадили на кіл на валу навпроти замку чотири голови турків і татар. Приводили й живих.
Про татар
І гетьману прислали більше ніж 50 татар, котрих гетьман звелів закувати (у кайдани). Інші татари покидали коней і втікали до лісу, де селяни виловлювали їх по одному й убивали протягом двох тижнів. А ще деякі, утікаючи під час погоні, вийшли до Дністра, і багато їх кидалось (у ріку) з кіньми й топилось. І таким чином були розсіяні невірні татари, так що менше половини врятувалось, а більше половини загинуло.
1621 (1070) від Р.Х., липень місяць. Від молдавського господаря Александра в табір під Ориною, де були як коронний, так і польний гетьмани, прибув посол. Цього посла затримали і з 200 гайдуками відправили до Кам'янця.
1621 (1070) від Р.Х., 17 (7) липня, у суботу, перед Преображенням Господнім, табір знявся з-під Орини, і військо, минувши кам'янець, зупинилося на Дністрі.
1621 (1070) від Р.Х., 13 (3) липня. Кароль Ходкевич, коронний гетьман, прибув з військом до табору в поле під Ориною.
У тому липні, 20 (10) дня, у вівторок, Кароль Ходкевич, коронний гетьман, воєвода віленський, з 30 тисячами людей знявся з-під Орини й, пройшовши збоку від Кам'янця. зупинився на Дністрі навпроти Хотина з того боку.
1621 (1070) від Р.Х., 2 серпня (23 липня), понеділок. Староста сандомирський, польний гетьман, прибув із табору з 300 людей до Кам'янця і того самого дня знову повернувся назад.
1621 (1070) від Р. Х., 3 серпня (24 липня), у вівторок, син короля Сигизмунда ІІІ на ім'я Владислав прибув до Львова з 8 тисячами людей.
1621 (1070) від Р.Х., у серпні місяці, в суботу, син короля виступив зі Львова, де його дуже добре прийняли міщани. У серпні місяці, в суботу, Ходкевич, коронний гетьман, прибув до Кам'янця і того самого дня повернувся у табір. У серпні місяці під Хотинською фортецею спорудили міст через Дністер. Польське військо, переправившись по цьому мосту через Дністер, розташувалося табором на березі біля Хотина.
Королевич прибув до Кам'янця.
1621 (1070) від Р. Х., 23 (13) серпня, понеділок. Син короля Владислав прибув із своїм військом до Кам'янця, розмістивши свій табір під Допушкою. Сам він увійшов у фортецю і, переночувавши там одну ніч, наступного дня з усім своїм військом вирушив у табір під Хотином. Разом із ним було 8 тисяч німців і 4 тисячі жовнірів. Міські вірмени, а також польський єпископ і староста Потоцький провели його до самих Ходоровець і урочисто попрощалися: і польський єпископ, і староста цілували руку сина короля. І повернулись. А було це у вівторок. І пішов він з військом і зупинився табором на ніч на Дністрі.
У середу в наш табір біля Хотина прибуло 45 тисяч козаків, які, успішно ведучи бої проти турків і татар, за півтора тижня пройшли через Молдавію. У тих боях вони вбили сілістрійського пашу Хусейна пострілом із рушниці в обличчя. Тоді ж і козацького гетьмана Сагайдачного поранили з яничарки у плече, але обійшлося щасливо. Так нічого і не змогли зробити козакам. Проте передовий загін із 4 тисяч козаків вони застали зненацька і розбили.
Про прибуття [турецького] імператора
У четвер син короля переправився на протилежний берег, до табора, а військо переправитися не змогло, бо міст, збудований через Дністер, був зруйнований. А переправились через п'ять днів пізніше, після відновлення моста.
Того самого дня, у четвер, прибув турецький султан Осман, син султан Ахмеда, із своїм військом - 250 разів по тисячі людей і 250 гармат і розташувався табором навпроти польського війська, дуже близько, на віддалі лише чверті милі, так що з одного табору було добре видно інший. А серед тієї кількості гармат було 14 (важких) гармат, для перевезення яких (треба було) по 30 пар волів, для решти - по 9-10 пар, а ще були інші гармати, їх везли по 4 пари (волів). І як тільки невірні турки підійшли і стали табором, то того ж дня під вечір на поле вийшли добровольці з гарматами й почали обстрілювати польський табір. Тоді й наші виступили проти них - кілька ескадронів - і вступили в бій, але скоро припинили бій. Із числа турків вбито було 12, а з наших загинуло 20, серед яких був Лукаш, син Михайла, голову якого тоді відрубали й забрали. А це тому, що наші не знали ще тоді звичаїв турків, але вони взнали їх там.
У п'ятницю прибув татарський хан із 130 тисячами людей і розмістився табором позаду турецького війська над Прутом, а Хантемир-мурза з 80 тисячами татар зразу після прибуття переправився через Дністер на той бік і став табором на березі Дністра, захопивши дорогу на Кам'янець, так що до (нашого) табору не можна було пройти. Якраз у цей час синові короля везли продовольство і два великі вози з порохом, а невірні татари захопили все цілком і відіслали в дарунок турецькому імператору.
Порохом імператор був дуже задоволений. І зразу ж дав наказ будувати міст через Дністер, бо при ньому були майстри. Згідно з цим наказом невірного жахливого імператора за чотири-п'ять днів дуже вміло і з великою майстерністю вони збудували міст із прикриттям, з підйомним мостом-воротами, (обкований) залізом.
Потім, через декілька днів, Хантемир-мурза з 50 тисячами татар рушив на Замостя і під Люблін, наробив там багато шкоди, спалив і розорив область і повернувся через 15 днів з великою здобиччю. Коли ж невірні татари із здобиччю проходили мимо Кам'янця, то міщани й селяни, а також німці, які були у фортеці - усього 3-4 сотні людей, - об'єдналися і виступили, перекрили татарам дорогу в Долужкинському лісі й відібрали дуже багато худоби та полонених від татар, а їх самих розгромили.
Тоді ж невірні татари напали і спалили цілком церкву Святого Григора, чудово зведену, а також знищили навколишні сади, будинки на церковному подвір'ї й огорожу з балясинами з усіх боків та порушили свинцевий купол на церкві, так що залишилося лише чотири кам'яні стіни.
Порушили вони також і дах церкви Святого Хреста, на якій теж був дуже гарний купол. Хай відомстить Господь Бог за ці святі церкви невірному, нечистому й фанатичному племені, хай (покарає їх) могуть Святого Хреста, хай прокляне їх у своїх святих молитваї святий Григор. Амінь. Хай буде так!
У суботу невірні турки підійшли з гарматами і цілий день великими силами безперервно атакували козаків. Але ближче до ночі козаки виступили з табору й ринули проти турків, і ті, не зумівши протистояти, відступили й почали втікати. Козаки кинулися за ними, громлячи і плюндруючи все, і так переслідували їх до самого турецького табору, і побили багатьох невірних, і взяли багато здобичі. Але скоро настала ніч, і (поляки) не змогли дати козакам підкріплення. І все ж козаки відбили в турків сім гармат, але не змогли (їх) забрати, бо вони були приковані до дубів і одна до одної ланцюгами. Тоді козаки повернулися у свій табір і, озброївшись сокирами, повернулися до гармат; порубавши на дрібні шматки колеса гармат, відволокли дві гармати у свій табір, через що турецький султан із своїми пашами були вельми засмучені.
У неділю і понеділок ніяких сутичок не було - ні наші не виступали, ні невірні турки, бо (події) суботи невірним були не до шмиги; турецький імператор, розгнівавшись, скинув із посади агу яничар, звелів стратити одного пашу й наказав закувати молдавського господаря Александра. А все через те, що обіця[ли] імператору, що як тільки наблизяться до польського табору, того самого дня або наступного його захоплять, але вельми легковажно поставилися і недооцінили сили, що її показали козаки того дня.
У п'ятницю прибув татарський хан із 130 тисячами людей і розмістився табором позаду турецького війська над Прутом, а Хантемир-мурза з 80 тисячами татар зразу після прибуття переправився через Дністер на той бік і став табором на березі Дністра, захопивши дорогу на Кам'янець, так що до (нашого) табору не можна було пройти. Якраз у цей час синові короля везли продовольство і два великі вози з порохом, а невірні татари захопили все цілком і відіслали в дарунок турецькому імператору.
Порохом імператор був дуже задоволений. І зразу ж дав наказ будувати міст через Дністер, бо при ньому були майстри. Згідно з цим наказом невірного жахливого імператора за чотири-п'ять днів дуже вміло і з великою майстерністю вони збудували міст із прикриттям, з підйомним мостом-воротами, (обкований) залізом.
Потім, через декілька днів, Хантемир-мурза з 50 тисячами татар рушив на Замостя і під Люблін, наробив там багато шкоди, спалив і розорив область і повернувся через 15 днів з великою здобиччю. Коли ж невірні татари із здобиччю проходили мимо Кам'янця, то міщани й селяни, а також німці, які були у фортеці - усього 3-4 сотні людей, - об'єдналися і виступили, перекрили татарам дорогу в Долужкинському лісі й відібрали дуже багато худоби та полонених від татар, а їх самих розгромили.
Тоді ж невірні татари напали і спалили цілком церкву Святого Григора, чудово зведену, а також знищили навколишні сади, будинки на церковному подвір'ї й огорожу з балясинами з усіх боків та порушили свинцевий купол на церкві, так що залишилося лише чотири кам'яні стіни.
Порушили вони також і дах церкви Святого Хреста, на якій теж був дуже гарний купол. Хай відомстить Господь Бог за ці святі церкви невірному, нечистому й фанатичному племені, хай (покарає їх) могуть Святого Хреста, хай прокляне їх у своїх святих молитваї святий Григор. Амінь. Хай буде так!
У суботу невірні турки підійшли з гарматами і цілий день великими силами безперервно атакували козаків. Але ближче до ночі козаки виступили з табору й ринули проти турків, і ті, не зумівши протистояти, відступили й почали втікати. Козаки кинулися за ними, громлячи і плюндруючи все, і так переслідували їх до самого турецького табору, і побили багатьох невірних, і взяли багато здобичі. Але скоро настала ніч, і (поляки) не змогли дати козакам підкріплення. І все ж козаки відбили в турків сім гармат, але не змогли (їх) забрати, бо вони були приковані до дубів і одна до одної ланцюгами. Тоді козаки повернулися у свій табір і, озброївшись сокирами, повернулися до гармат; порубавши на дрібні шматки колеса гармат, відволокли дві гармати у свій табір, через що турецький султан із своїми пашами були вельми засмучені.
У неділю і понеділок ніяких сутичок не було - ні наші не виступали, ні невірні турки, бо (події) суботи невірним були не до шмиги; турецький імператор, розгнівавшись, скинув із посади агу яничар, звелів стратити одного пашу й наказав закувати молдавського господаря Александра. А все через те, що обіця[ли] імператору, що як тільки наблизяться до польського табору, того самого дня або наступного його захоплять, але вельми легковажно поставилися і недооцінили сили, що її показали козаки того дня.
Турки взяли редут
У вівторок невірні турки атакували козаків. Прибули й інші війська, як піші, так і кінні, і віроломно, під час обіду, напали на польських піхотинців, 200 гайдуків, які охороняли редут перед ворітьми табору. Як тільки піхотинці помітили наступаючих, вони кинулися тікати з редута назад до табору. Невірні турки негайно увірвалися у редут і декого з цих гайдуків настигали під час утечі, там і вбивали й забирали голови всіх (убитих). Убили також ротмістра й поручика, а хорунжого з прапором узяли живим. Пізніше (поляки) виступили з табору й вибили невірних турків із редута, так що невірні, одразу ж накивавши п'ятами, утекли. Загинуло близько 30 турків. А з тих польських піхотинців зарубили десь 50 чи більше, бо турків була сила-силенна - 20 тисяч, а на чолі їх стояв Мустафа-паша, паша Богдана.
Про Потоцького
У вівторок, того самого дня, під вечір, о 23 годині, невірні турки, перегрупувавшись, знову виступили на поле битви чисельністю 15 тисяч і з величезною силою і великим напором рушили до воріт польського табору, де був польний гетьман, а на турецький бік було двоє воріт (польського табору). Біля інших воріт був коронний гетьман. Там же стояли тоді три ескадрони денного караулу й нічого не підозрівали. Побачивши, що нехристи ринули до воріт польного гетьмана, коронний гетьман негайно помчав верхи на коні їм назустріч. Тоді ці три ескадрони, бачучи велику заповзятливість гетьмана, не допустили, щоб він вступив у буй. А раніше всіх каштелян Потоцький і Прокіп Сенявський із своїми ескадронами помчали проти ворогів, а третім був ескадрон коронного гетьмана, який був у караулі. Ці 300 вершників билися з божою допомогою так, що в жодного з них спис не марнував; до того ж їм самим довелося битись із зручного положення, власне, із флангів поля, а не в лоб; і кожен воїн убив двох-трьох, тому що було тісно. А потім узялися за палаші й побили стількох, скількох змогли. Нехристи, побачивши це, почали втікати й топтати одині одних. Так наші, рубаючи і сіючи смерть, переслідували їх до самого турецького табору. А в пана Потоцького, коли він скакав попереду ескадронів, влучив спис; ударившись об край шолома, він ковзнув і зачепив голову, але той із коня не впав, а ще вбив кількох (ворогів). Крім того, з наших були вбиті 2 офіцери й 11 рекрутів. Ще невірні турки відібрали прапор коронного гетомана. Через п'ять днів пан Потоцький віддав свою душу Господу: він умер смертю героя і все військо дуже шкодувало за ним. Турків було знищено близько 1200, так що цілу ніч турки ходили з ліхтарями і смолоскипами серед убитих, розшукуючи й підбираючи мертвих, котрі були більш знатними, решту покинули на полі, як собак, а їхні голови відрізали й кидали через польський вал всередину (табору). А наші своїх ховали. Ось так невдало відступили турки. Невірний багдадський паша Мустафа, котрий приходив уранці, не зміг здобути перемогу і вночі.
Поляки розташувалися у бойовому порядку.
У середу всі, хто був у складі війська, зробили загальну сповідь із причастям і прощенням взаємних образ. Потім усі вийшли на поле, ставши в бойовий порядок, як належиться, очікуючи, що нехристи прийдуть битися. Але невірні не виступили, а притягли великі гармати і, потаємно встановивши їх у лісі, відкрили вогонь, викликаючи наших знову далі (атакувати) гармати. Того самого дня у турецькому таборі в яничари було записано 4 тисячі вояк із числа секбанів і бостанджі, оскільки (багато) яничар було вбито й залишилось їх дуже мало.
У четвер наше військо також вийшло в поле і стало строєм на правому боці, але турки не виступили, а з тилу з-за Хотина напали молдовани й волохи з татарами й ударили. Але нічого не змогли зробити, а в лісі була наша засідка. І в хотинській кам'ній церкві було 100 гайдуків із гаківницями, і вони схопили двох татар і молдованина. І ще принесли гетьману відрубані голови, так що з ганьбою повернулися нехристи назад.
У п'ятницю 3-4 рази турки атакували козаків, але поверталися з ганьбою... у суботу вони знову атакували козаків...
У неділю відбувся великий бій з козаками, німцями й жовнірами, околиці табору кишіли турками, так що поляків не було й видно. З усіх боків били гармати: наші теж стріляли з гармат і не давали близько підійти; потім виїхали вершники і билися одні з одними цілий день; і піхотинці теж виступили з табору й наступали. Того самого дня козаки скинули свого старого гетьмана на ім'я Бородавка, котрий був у таборі. А це за те, що він послав до Молдавії 5 тисяч козаків для заслону й вони там загинули. А потім вибрали з-поміж себе гетьмана на прізвище Сагайдачний, а того Бородавку віддали до рук Сагайдачного, і цей Сагайдачний тримав його при собі, а через два тижні псля того вночі звелів його вбити.
У понеділок від турків у наш табір до гетьмана прибув із посольством Констянтин, син Баптиста. Від імені господаря волощини Радула він просив і наполягав, щоб направити посла до великого візиря і запевнив, що господар Радул докладе всіх старань для встановлення миру, нехай тільки польські посли підуть до візира.
У вівторок на прохання посла наші гетьмани направили до турків послом пана Зелінського й відпустили турецького посла.
Харакаш-паша
У середу турецький султан дозволив паші Буди Харахашу випробувати своє щастя у поході, оскільки того дня він прибув у турецький табір із 4 тисячами турків, і всі були дуже достойні. Турецький султан, який любив пашу і знав його удачливість, обдарував його каптпном і дозволив піти в атаку, давши йому ще 6 тисяч яничар, 12 тисяч сипахіїв із Румелії і 5 тисяч сипахіїв з Анатолії - усього, таким чином, 27 тисяч турків. А він поклявся імператору того ж дня захорити польський табір і, поцілувавши руку імператора, вирушив з військом. І коли настав час обіду, цей Харахаш-паша із своїм військом ударив із флангу з боку лісу по-польському табору; з голосними вигуками й сильними криками вони підійшли так близько до валу, що й яничари, і кіннота з прапорами виявились під самим валом. А інші з гарматами атакували козаків і також посунули з усіх боків на штурм їхнього табору. Але наші, поклавшись на Господню допомогу, кинулися (на ворога) усі разом із валу - і офіцери, й пахолки, і зброєносці. І ще було багато воїнів і рекрутів, які з великою запопадливістю і голосними вигуками ринули проти нехристів. Неподалік був і пан Ваєр, командир німців, із своїм загоном у 4 тисячі людей, і турки дуже напирали на нього й штурмували з тилу, де, як вони були ваевнені, у нього не було ні валу, ні гармат. Проте вони (німці) зразу зробили ( у своїх рядах) лад і так погнали невірних, що тим довелося тікати назад; вони перебили дуже багато втікачів і захопили в нехристів чимало здобичі. Невірні і злощасний Харахаш-паша був уражений пострілом із рушниці одного німця, так що кінь його впав, а він сам був поранений у ногу.