Кам'янецька хроніка
складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом аксентом
складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом аксентом
Про те, як був убитий паша.
Потім один турок дав йому свого запасного коня, щоб він тікав. Він узяв коня і хотів сісти, але як тільки вклав одну ногу в стремено, тут же інший німець, прицілившись, вистрелив із рушниці йому просто у груди і звалив його.
Невірні турки, побачивши таке, підхопили його лежачого на землі й понесли із собою. Забрали і тих знатних убитих, котрих змогли. А голови інших наші відрізували, приносили й перекидали через вал (до середини свого) табору. І ще привели до гетьмана декілька живих. Тоді турки відступили і стали в лісі. Вони послали в турецький табір один загін і привезли червоний ридван. Поклавши в той ридван Харахаш-пашу та інших, пішли з ганьбою. Ось так сьогодні Господь потішив християн, а невірних добряче засмутив. Із наших упало 7, а в них загинуло 2800 людей, причому всі загиблі - достойні й видатні молоді воїни.
Великий сум імператора
Коли імператор про все дізнався, то дуже гірко плакав і шкодував за ним, бо всі його надії були пов'язані з цим пашою, який повинен був після прибуття зруйнувати польський табір; і це (султан) чекав два тижні, бо Харахаш узяв багато фортець і міст у часи діда та батька нинішнього імператора. Сумував він і за загиблими достойними юнаками Боснії, котрі, мовляв, умерли від гяурської руки. Сказане істинно і відповідає дійсності, бо я, Аксент, який пише все, був там і бачив на власні очі, а чого гаразд не знав і не бачив, то перш ніж писати, добре розвідав.
А привів їх на штурм один гайдук, який утік із польського табору і запродався туркам; він показав те місце, де вони повинні бути атакувати, і казав, що в тому місці немає ні бастіонів, ні гармат і що їх легко можна захопити. І ось що сталося. Отже, зразу після штурму тому гайдуку відрубали голову: це, мовляв за те, що ти привів нас сьогодні в згубне місце і ми розбиті.
(Через тиждень), у четвер, гетьман наказав козакам, щоб переправились через Дністер і прибули на той бік. Тоді 1200 козаків і 300 гайдуків переправились через Дністер і рушили в напрямі турецького мосту. Там було 2 тисячі турків, які охороняли міст, щоб ніхто не зруйнував (його). Проте вони поводилися безпечно і спали. Були там два паші: ім'я одного Алі-паша, другий був пашою Кара-Хисара. Козаки несподівано напали на сплячих, одних порубали в шатрах, інші потопились, кинувшись у воду, а деякі втекли. Убили обох пашів, забрали дуже багато добра, а також турецьких грошей і срібла. А живим залишили лише чорного арапа, який був в олного з пашів; (його) привели й подарували королевичу.
Про турецьку атаку
У п'ятницю невірні турки цілий день атакували козаків, наступали на поляків із боку воріт силами, що переважали (наші) у два рази. Притягнувши із собою гармати, кожну з допомогою чотирьох коней, і приготувавшись, вони відкрили вогонь, а пізніше, забравши їх, пішли геть. А наші вийшли пішими і билися з ними. У тому бою був убитий один турецький прапороносець, і його відрубану голову разом із прапором принесли гетьману. Убили й другого прапороносця, але взяли тільки прапор і принесли гетьману. Гетьман нагородив і того, Хто приніс голову на хоругві, і того (хто приніс прапор).
У суботу, на світанку, у таборі, вручивши свою душу Господу, перейшов із цього тлінного світу у вічність коронний гетьман.
Того ж дня турки били з дуже великих гармат по козаках і по лісовчиках.
Про добровольців
Того ж дня у турецькому таборі було записано 14 тисяч людей, які прибули від двору і вважаються у турків добровольцями і шибайголовами; вони повинні йти в битву першими і (притому) пішим строєм. І це можуть бути які завгодно люди: хто хоче, може записатися, лиш би мав будь-яку зброю, і дістане плату. Записали їх для того, щоб пішли в наступ на поляків, і якщо хтось виявить особливі достоїнства, то йому буде надано звання сипахи.
У неділю, (після) Здвиження Хреста Господнього, турки переправили через свій міст 18 гармат, встановили їх на тому боці навпроти польського табору і як почали бити з ранку, то не переставали й до самої ночі. А стріляли по козаках і по лісовчиках. Проте ті 18 гармат не завдали істотної шкоди, лише було вбито четверо коней і два пахолки. І з другого боку лісовчиків атакували як піхота. так і кіннота, але, нічого не домогшись, ганебно завернули.
У понеділок Констянтин, син Баптиста, який приходив із посольством, прибув разом із послом, що його посилав гетьман за пропозицією волоського господаря Радула відповідно до повідомлення про це сина Баптиста.
Прибувши, вони, за звичаєм, склали візит польному гетьманові, оскільки коронний умер; але невірні турки про це нічого ще не знали.
Того ж дня турецький султан скинув із посади свого великого візира й агу яничар із словами: "Ви не приносите щастя" - і призначив на їхнє місця інших.
Про останню атаку
У вівторок турецький султан звелів оголосити в турецькому таборі, що горе тому, хто їсть солдатський пайок, але не піде сьогодні в атаку на поляків і козаків, що жоден воїн не залишеться у таборі - ні з турків, ні з молдован і волохів, що всі підуть на штурм польського табору. А при собі імператор наказав залишитися 2 тисячам солакам, 4 тисячам яничар і балтаджі. Дані наказав переправити на той бік Дністра 40 гармат, так що вранці гармати були одразу ж переправлені, а разом із ними чотири паші. Коли вони прибули, то встановили гармати навпроти польського табору, а шатра всіх чотирьох були поставлені позаду гармати далеко одне від одного. З цими чотирма пашами було 3 тисячі кінних воїнів, які розташувалися табором на полі. Було ще 500 яничарів, які, просуваючись узловж берега Дністра, стріляли по наших з яничарок і не давали нашим підійти до води в тому місці. Потім їх самих прогнали з того боку від нашого табору. Гармати били по них без перерви, і вони були змушені відступити назад, до себе. Крім того, за наказом султана все військо рушило на козаків і пішло дуже великими силами. Потім напали на лісовчиків і того дня до ночі атакували дев'ять разів як піші, так і кінні. А їхні командири-паші підганяли їх ззаду ятаганами та булавами і гнали в атаку на лісовчиків; також стріляли по них із гармат. Сам султан сидів на узвишші за Хотином, яке називають Городищем. Там був зведений трон із балдахіном, а навпроти на двох слонах четверо музикантів були в барабани і грали на зурнах. Сидячи на цьому узвишші, імператор спостерігав за штурмом, бо (звідти) було добре все видно: і гармати із свого боку, і куди вони стріляли. Невірний султан дістав величезне задоволення, коли прийшли з брехливим повідомленням: "Ми цілком зруйнуємо шатра сина короля і гетьманів"). Сказали також: "Ми й сина короля поранили в ногу ядром", але (істина така), що він не був зачеплений. Крім того, тричі наступали на поляків і німців, але нічого не змогли добитися, тому що піхотинці, виступивши з табору, відкидали їх, так що кожного разу вони змушені були втікати, як собаки; і кінні, і яничари втікали, покидавши свої рушниці. Потім, ближче до ночі, прийшли знову. Тоді (поляки) у таборі зарядили гармати всяким залізним брухтом і стріляли. І загубило багато людей - кого розірвало на частини, кому відірвало голову, кому руку, тому що підступили дуже близько до табору. А були це яничари, які на животах підповзли до самих укріплень, то й чимало їх там і залишилось. У той же час убли турецького прапороносця, забрали його прапор і принесли гетьману, а з-за Хотина появились й ударили татари і яничари, але нічого не змогли зробити, навпаки - багато татар загинуло, а трьох узяли живими й ще одного яничара, оскільки, поранений, він не міг тікати і через чотири дні помер у таборі.
Про угорця Фекета
Ще був у таборі угорський ротмістр на ім'я Фекета, і був він досвідченим та відважним воїном і щодня виходив на поєдинок, і не було дня, щоб він не приводив до гетьмана живого турка чи татарина або принаймі не приносив голови. Ось і того дня він привів і віддав гетьману одного яничара й одного татарина з конем і за цілий день здійснив багато гідних вчинків; загнав одного коня, осідлав іншого. А під вечір під час гарцювання по полю яничари влучили з яничарки йому в літоть, але він не звалився, а приїхав на коні в табір. Тоді син короля і гетьман наказали, щоб усі, які тільки не є лікарі й учені цирульники, оглянули його, пообіцявши лікарям добру винагороду.
Проте кулю у нього витягнути не зуміли, і він повинен був через тиждень умерти. Із-за того гетьман, а також усі лицарі дуже плакали й сумували, бо покійний гетьман завдяки йому добре знав про задуми нехристів і про те, що діється у них.
Ще того ж дня наші висунули дві гармати проти гармат невірних і добре прицілившись, ударили так, що їхнього гармаша розірвало на дві частини, ядро полетіло далі й влучило в шатро одного з пашів. Як тільки турецькі паші побачили це, одразу ж припрягли свої волів, тобто буйволів, до гармат і відступили. До двох гармат вони припрягли по 30 волів, тобто буйволів, а до решти гармат - по 10 пар і по 8 пар; розібрали також шатра і пішли геть. Ядро від тих гармат не могла підняти з землі ні одна людина, тому що ядра були дуже великі й призначені для штурму укріплень.
Про розміри гармат
І коли стріляли таким ядром із гармат, яку називали балйємез, то в тому місці воно розривало землю на 5 ліктів завдовжки і входило в землю на 2-3 лікті, а земля у тому місці, в яке увіткнулося ядро, ставала мов камінь, і її не можна було проткнути навіть мечем. Коротше кажучи, ці великі гармати не завдали ніякої шкоди. І в результаті того, що вони, тобто невірні, того дня вели штурм упродовж усього дня з допомогою гармат і шабель, із наших загинуло на загал (лише) 28 воїнів.
А з їхнього боку гинули без ліку; так яничарів загинуло 1400 і сипахіїв - близько 3 тисяч (на полях: Більше того, піших волохів погнали на штурм попереду; з них дуже багато було знищено - кілька разів по 5-6 тисяч). До того ж серед них було близько тисячі поранених. тих поранених відправили (у тил) і знатних убитих теж. А деяких мертвих залишали в ровах, прикривни землею, інших покидали у воду, а решту лишили на полі. І так невірні вороги ганебно відступили. Виходить, що сам Господь Бог побив невірних, якщо (вони) у такій кількості - чотири рази по 100 тисяч людей - і (їх) 300 гармат нічого не змогли зробити полякам і козакам, а щоразу самі були биті. А польська армія витримала і вистояла, і насамперед завдяки могутності Господа Бога й запорізьким козакам, які були там, у таборі, тому що кожного божого дня ці козаки виходили проти невірних, пропонували їм битися, перемагали ворога й не давали загинути (полякам), тому що якби не було козаків, то Бог знає, як би все повернулося для поляеів уже через три-чотири дні.
Оскільки невірні турки знали, що козаки сильні, то всією своєю величезною масою і страшною силою вони вдарили на козаків, розмірковуючи собі так: "Якшо ми здолаємо козаків, то з поляками нам буде набагато легше". Проте Бог не дав їм дочекатися такого дня.
Під своїм табором, унизу, біля ріки, турки розмістили 300 шатер і 2 тисячі воїнів для охорони великого турецького табору. І ось однієї ночі 1700 козаків напали і змели їх цілком, так що мало хто втік і врятувався з тих 2 тисяч людей; і тієї ночі взяли дуже велику здобич - і коней, і срібла, і одягу. І не було такої ночі, щоб козаки, пробравшись до турецького табору, не захоплювали або верблюдів, або буйволів, або коней; свою здобич вони провадили полякам, тобто жовнірам.
Про польських послів
У середу з польського табору були відправлені посли разом із прибулими в понеділок від них (турків) послами, а саме з посольством вирушили пан каштелян белзький і син пана воєводи люблінського (якуб Собеський) і разом із ними пішло 25 осіб. Із табору послів проводжали 200 вершників, усі пишно вдягнені, у леопадрових і тигрових шкурах. Більше того, князі і шляхтичі, які їхали (з ними), вдягнули розкішні вбрання. Польний гетьман інкогніто проїхав трохи в їх оточенні до того місця, де турецькі чауші очікували польських послів. Турки виїхали теж дуже пишно, було 100 чаушів і 300 сипахів. Прибувши до того місця, наші передали своїх послів туркам і повернулися назад, а вони, прийнявши послів, від'їхали. Зустріч була поблизу турецького табору, так що я, Аксент, який пише це, наблизившись до того місця, (усе) добре роздивився.
Про Панівці
Та перш ніж посли вирушили, того самого дня невірні послали татар у Панівці з вісьмома гарматами і 500 яничарами, щоб узяли фортецю. Ті після прибуття цілий день стріляли по фортеці з гармат і яничарок, але змогли погубити лише деяку кількість людей і відступили ні з чим.
Четвер. П'ятниця. Субота. Неділя. Обидві сторони заспокоїлись, і нічого не відбувалося. Гетьман і військо влаштували урочисте свято, яке тривало два-три дні і під час якого син короля подарував жовнірам по 2 1/4 акче й обіцяв видати ще більше з огляду на те, що коні багатьох загинули: у деяких було по десять коней, а залишилося по два-три, а в інших не стало жодного. Більше того, було пообіцяно добру винагороду козакам за їхні заслуги: добре тримали свої позиції.
У понеділок прибув один із наших послів, син пана воєводи люблінського, разом із турецьким чаушем, а другого посла затримали. Ці двоє, прийшовши до гетьмана, виклали турецькі умови миру й просили повноважень для полагодження справ. Того ж самого дня гетьман відправив чауша й нашого посла назад, давши відповідь. Надвечір вони відбули в турецький табір.
У вівторок із турецького табору прибули польські посли, які ходили з посольством разом із турецьким чаушем. Їх добре прийняли (турки). Згоди було досягнуто. Вони прийшли з цими радісними звістками.
У середу турецький султан під Бугазом видав наказ, щоб татари, скільки їх не є на цьому боці Дністра, на території Польщі, переправились у Модавію. У четвер турецький султан послав 500 чаушів і капиджі на цей бік Дністра, щоб вигнати (татар) із Польщі до Молдавії; з нашого табору це було добре видно, оскільки все відбувалося навпроти табору.
У п'ятницю у польському таборі до першої години ночі було гуляння: стріляли з гармат і рушниць, скільки їх не було, і козаки, і німці, і поляки складали хвалу Богу з приводу примирення. Але я не міг розізнати, якого роду перемир'я встановили, бо це було справою монархів.
У суботу від турецького війська разом із чаушем прибув молдавський боярин. Цьому боярину була передана Хотинська фортеця, а наші війшли з неї.
У середу турецький імператор звернув свій табір і з військом рушив назад, та, відійшовши на віддаль півмилі вниз берегом Дністра, знову став табором. Із нашого табору було видно, як вони розмістилися на величезній площі, вкривши поля, наче хмара сарани.
У понеділок і у вівторок польські війська почали переправу через Дністер на другий бік. Проте польський міст нижче Хотина був зруйнований, тому вони переправлялися на паромі.
Про переправу через Дністер
У середу все польське військо, королевич і польний гетьман з усім спорядженням знялися з табору й рушили мимо турецького табору, і там, де раніше був турецький табір, усе польське військо переправилося через Дністер по турецькому мосту, бо турки дозволили пройти по їх мосту, не наказавши зруйнувати його. І коли ми підходили до мосту, я роздивився те місце, де стояв турецький імператор і спостерігав за битвою і штурмом. Це місце, на вершині високого горба, називається Городищем. невірні татари хапали (наших) солдатів, які, нічого не підозріваючи, ішли на околиці (нашого) табору по дрова і по сіно.
Вони відсилали й віддавали цих пахолків імператору під виглядом "язиків", стверджуючи, що це обізнані люди. Невірний імператор допитував тих полонених, а потім наказував у нього на очах рубати їм голови і скидати вбитих із вершини горба.
Такою ж була доля тих, хто втікав із польського табору, щоб здатися туркам. Їх теж допитували, а потім страчували. Якщо хто-небудь з їх табору пробував тікати в польський табір, щоб здатися у полон, і був схоплений, тому теж відрубували голову і скидали з горба, як і полоняників. І там ми юачили тих убитих; їх голови скотилися з горба далеко, на дно яру, а їхні тіла лежали під горою у двох-трьох місцях, наче дрова; в одному місці було більше 100 людей, у другому більше 300 людей і стільки ж у третьому. Так невірні турки вершили велике злодійство; вони зовсім не годували полонених і не залишали їх живими. А наші поляки, скільки б турків не взяли живими, жодного з них не погубили, а забрали разом із собою до Польщі. Тоді ж я бачив міст невірних, що був зроблений міцно і з великою майстерністю. Але через сім тижнів після того сталася велика повінь, яка несла загиблих коней і дерева: вона знищила і знесла середню частину мосту.
В четвер королевич і все польське військо переправилось через Дністер, підійшли й зупинились, розбивши табір під Жванцем.
У п'ятницю королевич із своїм табором знявся з-під Жванця, підійшов до Кам'янця і розташувався табором у Долушці, а саме ввійшов у Кам'янецьку фортецю. І польний гетьман ввійшов у місто й зупинився як гість у вірменського війта пана Лукаша. Пробувши у Кам'янці один тиждень, на восьмий день, у п'ятницю, разом з усім військом королевич вирушив до Львова. Польний гетьман теж поїхав, узявши із собою тіло покійного Ходкевича, коронного гетьмана, який віддав Богу душу в таборі і котрого повезли в його маєток. Крім того, гетьман козаків Сагайдачний пройшов мимо Кам'янця 3 30 тисячами людей. Сам гетьман із (почетом), що налічував 100 осіб, увійшов до міста й був тут з ранку до вечора, тому що польний гетьман запросив його на банкет у домі вірменського війта, а потім ближче до ночі поїхав. Із своїм почетом він поїхав на окраїну, тому що там йому було відведено місце для нічлігу.
Коли син короля повернувся до Польщі з усім своїм військом, усі воїни були дуже виснажені й натомлені, і найбільше намці, так що поки вони діставалися (від Хотина) до Кам'янця, більше 100 їх полягло. Навіть ті, що дісталися до Кам'янця, тут і померли - як німці, так і джури з пахолками. По 10-12 померлих людей вантажили на вози, запряжені двома кіньми, вивозили на вал і кидали в рови, бо міщани викопали рови, відвозили їх туди й кидали, і кожен рів наповнився мертвими доверху. І так умирали щодня, і перевезення мертвих тривало три тижні. Після того, міщани виділяли для тих, хто залишився живий, будинки за ворітьми, узяли всіх хворих, поклали їх на вози, вивезли за ворота й доглядали, поки поправлятся. Але мало хто одужав. А взагалі в Кам'янці померло 1700 німців і пахолків.
А тих німців, які були в польському таборі, налічувалось 8 тисяч піших і 2500 рейтарів із кіньми. Але рейтарів померло мало, а з піших померло 5 тисяч: одні померли в таборі, інші - у Кам'янці, треті - по дорозі до Львова. Так що мало хто з тих німців зміг повернутися у свою країну. А це через те, що особовий склад був дуже поганий і не міцний. До того ж вони прийшли весь шлях пішки, були виснажені й деякий час у таборі терпіли без їжі.
Про дороговизну в польському таборі
У польському таборі була дороговизна, а брак був через те, що турки й татари з усіх боків оточили табір так, що не надходила ніяка провізія як нам самим, так і нашим коням. Я, Аксент, будучи в тому таборі, бачив, що по чому продавалось і купував сам собі. Хліб, який раніше коштував 1 акче, продавали за 20 грошів, цибулю - за 1 гріш, яйце - за 1 гріш, гарнець меду - за 24 гроші, кварта горілки (стала коштувати) 3 флорини, один оселедиць - 12 грошів, кварта оцту - 20 грошів, головка часнику - 1 грош, мандрик - 1 флорин, головка сиру - 24 гроші, дві квасниці - 1 грош, головка капусти - 10 грошів. І вся решта продуктів була дуже дорога. А яловичина була дешева. Шріт м'яса коштував 3-4 гроші, завдяки тому. що козаки постійно роздобували, приводили і продавали в польському таборі турецьких буйволів та іншу худобу. Але спочатку і в козаків був сильний голод. А потім, піднявшись угору по ріці до самого Снятина, (вони) роздобули добру провізію. Козаки зв'язували по 3-4 колоди разом, вантажили на них (продукти) і доставляли (їх) униз по ріці; так змогли витримати голод майже п'ять тижнів. І тим ми рятувалися, що хлопці приносили на своїх плечах із Кам'янця хліб і горілку й продавали в таборі. Об'єднавшись по 100-200 осіб, вони дісталися лісами в нічний час до самого Жванця, але багатьох із них ловили татари.
А що стосується голоду в турецькому таборі, то табір невірних стояв відчиненим, ніхто не тримав їх в облозі, як польський (табір). Раніше молдавський мішок вівса коштував 6 червоних флоринів, ока сухарів - 8 акче, ока солі - 60 акче, один хліб - 60 акче. ока рису - 60 акче, ока ізюму - 50 акче, качка - 8 акче, яйце - 8 акче, цибуля - 5 акче, головка часнику - 10 акче, ока сирого меду - 1 червоний (флорин), ока олії - 150 акче, і інші продукти в невірних були дорогі. А м'ясо теж було дешеве, бо невірні татари приганяли (худобу) з Польщі й дешево продавали туркам. А це ітинно, і ні по одному з цих пунктів не було інакше, тому що я, Аксент, син авакерця превелюбного Крикора, який пише це, добре обізнаний з тим, хто тоді торгував у турецькому таборі й, добре розпитавши тих людей й уважно вислухавши, так записав у цю хроніку. А почасти бачив своїми очима й добре зміг придивитися до всіх тих справ, про які тут написано і котрі відбувалися у всі часи - від самого початку (війни) і до самого кінця, до сього дня. І віднині і надалі хай буде воля божа! І я, грішний, який пише це, бажаю собі більше не бачити тут наших ворогів.
Р(оку) б(ожого) 1621, вересень. Його величність король Сигизмунд ІІІ прибув до Львова із 40 тисячами воїнів, які прийшли на допомогу його синові проти нехристів, і разом повинно бути два рази по 100 тисяч людей. Але затримався і не прибув зразу, оскільки були причини для затримки. А тим часом син короля уклав мир із турками, і як турки, так і поляки відступили із зайнятих позицій. З цього приводу король, його батько, почувши про примирення, дуже смутився, бо прибув з великою еількістю рекрутів, зібраних по всій країні. І вся армія шкодувала, шо не змогла відразу прибути в табір до сина короля. Але сталося усе з волі Божої, а надії монархів та їхній людей не збулися. Якщо хтось буде читати цю хроніку, хай попросить у Господа Бога, щоб він із своїм Святим Хрестом став проти нехристів і захистив віруючих у святого Христа. і відвернув очі їхні від усіх християн і християнських монархів. І ще хай погубить сили, ворожі нашим монархам, а нишим християнським манархам подарує переможність, удачу й силу як Олександрові Македонському! Амінь.
________________
Джерело:
Кам’янецька хроніка, складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом Аксентом // Жовтень.- 1985.- №4.- С. 95-105