Українська державність: історія і сучасність: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 23 листоп.
2012 р. / під заг. ред. К. В. Балабанова. – Маріуполь, 2012. – С. 7-9.
Роль гетьмана Петра Сагайдачного у відносинах уряду Речі посполитої та козацтва
Роль гетьмана Петра Сагайдачного у відносинах уряду Речі посполитої та козацтва
в українській та польській історіографія.
Буряченко Світлана Володимирівна
Національний гірничий університет, м. Дніпропетровськ. Аспірант кафедри історії та політичної теорії.
Буряченко Світлана Володимирівна
Національний гірничий університет, м. Дніпропетровськ. Аспірант кафедри історії та політичної теорії.
На сьогоднішній день в українській історіографії існує досить багато досліджень постаті Петра Конашевича Сагайдачного – козацького гетьмана, одного з видатних українських діячів. Існує багато біографічних праць та нарисів з даної проблеми, але поки лишається відкритою тема порівняльного аналізу дослідження ролі П.Сагайдачного вітчизняними та закордонними, насамперед польськими, істориками. Адже з боку останніх, особливо XVIII-XIX ст., зустрічаємо досить негативне ставлення до українського козацтва, прагнення применшити роль його гетьманів у зовнішній та внутрішній політиці Речі Посполитої.
Українські історики, на відміну від польських, від початку досліджень українського козацтва відзначали його важливу роль у зовнішній політиці уряду, особливо у здійсненні військових походів. Не оминули увагою вони й діяльність П.Сагайдачного, акцентуючи увагу на його ролі у взаєминах уряду Речі Посполитої та козацтва.
Одним із перших дослідників життя й діяльності Сагайдачного був М.Максимович. В праці "Сказання про гетьмана Петра Сагайдачного” історик використав вірші ректора Київської братської школи Касіяна Саковича на похорон Сагайдачного, видані в 1622 р., які стали головним джерелом до загальної біографії гетьмана. М.Максимович описав похід Сагайдачного на Москву, виправдовуючи його дії як намагання "пом’якшити польську владу, яка напосідала на козаччину, домогтися поступок козакам, можливо, навіть відстояти певну незалежність козацького війська від польського короля” [1, с.339].
В.Антонович присвятив дослідженню постаті гетьмана працю "Петро Сагайдачний” (1885). Автор подає історичний портрет П.Сагайдачного від дитинства до останніх днів, розкриваючи його риси видатного стратега та політика. Історик звернув увагу на боротьбу Сагайдачного проти наслідків унії, що "засвідчує, зокрема, його постійна турбота про розвиток шкіл та освіти на Україні” [2, с.32], а також на його власноручну працю "Розмова про унію”, яку один із високоосвічених сучасників, литовський канцлер Лев Сапіга визначав як дуже цінний твір.
В 1901 р. вийшла друком розвідка І.Каманіна "Очерк гетьманства П.Сагайдачного”. Автор відзначив великий внесок гетьмана у справу відродження православ’я та освіти, але зовсім безпідставно вважав його прихильником ідеї об’єднання України з Москвою[3, с.3-32].
М.Грушевський присвятив цілий розділ відповідного тому своєї фундаментальної праці дослідженню постаті та діяльності гетьмана Сагайдачного, відзначаючи його важливу роль у налагодженні відносин між козацтвом та урядом. Історик підкреслив внесок П.Сагайдачного в боротьбу за православ’я, вказуючи, що під його керівництвом "козаччина за сей час виросла незмірно не тільки матеріально, але й морально. Особливо під проводом такого політика і адміністратора вищої марки, як Сагайдачний, вона була настільки серйозним та солідним політичним елементом, що з нею і з її старшиною, її верхами взагалі не було страшно або соромно піти разом – стати під її оборону і признатися до певного зв’язку з нею” [4, с.257].
Високою є оцінка діяльності Петра Сагайдачного М.Костомаровим. Останній характеризував гетьмана як проникливого політика, що турбується про майбутнє, та виразника інтересів більшості українського народу, який потерпав від польської влади. Так, Костомаров підкреслював, що за активної участі Сагайдачного в 1620 р. "відбулося посвячення в сан православного київського митрополита Йова Борецького і низки єпископів, організовувалися школи та типографії” [5, с.45-49].
Д.Яворницький ("Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний”), І.Крип’якевич ("Історія українського козацтва”), Д.Дорошенко ("Нарис історії України”), К.Гуслистий ("Петро Конашевич-Сагайдачний”), Н.Полонська-Василенко ("Історія України”), використовуючи історичні джерела та праці попередників, детально висвітлювали дане коло проблем, звертаючи увагу, зокрема, на розбіжності в датуванні початку гетьманства П.Сагайдачного: 1606
(Д.Яворницький) чи 1614 (Н.Полонська-Василенко), акцентуючи увагу на його дипломатичній діяльності та ролі в зовнішній політиці Речі Посполитої, яка мала великий вплив на майбутні історичні події. В наш час дослідженням проблем, пов’язаних із постаттю Петра Сагайдачного, займаються такі вітчизняні історики, як С.Гуржій, В.Корнієнко, П. Сас, Ю.Мицик, В.Сергійчук, С.Леп’явко та ін. Так, П.Сас, використовуючи широку джерельну базу, в своїй праці "Чесний рицар Петро Конашевич-Сагайдачний” висвітлює політичну і дипломатичну діяльність П.Сагайдачного, зокрема, щодо укладення угод між урядом та українськими козаками, контактів з організаторами Ліги християнської міліції, відновлення 1620 р. православної церковної ієрархії Київської митрополії [6, с. 45-50].
В польській історіографії до подій, пов’язаних із постаттю Сагайдачного, зверталися в своїх працях і історики кінцяXIX – початкуXX ст. А.Яблоновський, Ф.Равіта-Ґавронський. Так, Яблоновський відзначав роль Сагайдачного у налагодженні польсько-козацьких відносин. Він до певної міри відобразив непослідовність політики уряду стосовно запорожців та ігнорування самого Петра Сагайдачного ("Historia Rusi Poludniowej do upadku Rzeczy Pospolitej Polskiej”).
В.Томкєвич в праці "Козаччина українська” зазначив роль та заслугу П.Сагайдачного в формуванні реєстрового війська для служби Речі Посполитій та в ході проведення військових операцій [7, s.81]. Ю.Третяк ("Історія війни Хотинської”, 1988) цікавився постаттю П.Сагайдачного, приділяючи увагу військовій тактиці та хронології подій Хотинської війни. Відзначивши велику роль українського козацтва на чолі з П.Сагайдачним в ході війни, він вважає вирішальним фактором згоди козаків взяти участь у війні прагнення наживи.
В.Маєвський у праці "Петро Конашевич-Сагайдачний” виклав біографію гетьмана, спираючись на історичні джерела та дослідження попередників, аналізуючи та співставляючи нові дані. На відміну від багатьох співвітчизників, історик визнає Сагайдачного досвідченим військовим і командувачем, який неодноразово допомагав Речі Посполитій у веденні війн із її супротивниками[8, s.448].
Загалом сучасні польські історики часто підкреслюють важливу роль Петра Сагайдачного як далекоглядного політика та дипломата. Так, у дослідженнях Я.Віммера "Війни козацькі в давній Польщі”, В.Сєрчика "На далекій Україні”, Л.Підгородецького "Хотин 1621 р.” та ін. помітне більш об’єктивне висвітлення історії українського козацтва на чолі з П.Сагайдачним, підкреслюється важливий внесок гетьмана в розвиток та налагодження взаємин уряду та козацтва.
Таким чином, дослідження ролі П.Сагайдачного у відносинах уряду Речі Посполитої з українським козацтвом на сьогоднішній день лишається актуальним. Використання вже введених до наукового обігу історичних джерел, аналіз та співставлення попередніх історичних досліджень, насамперед українських та польських істориків, дасть змогу відтворити цілісну картину подій і більш адекватно оцінити роль Петра Сагайдачного в зовнішній та
внутрішній політиці Литовсько-Польської держави та у відносинах її уряду з козацтвом.
Література
1. Максимович М.А. Исследования о гетмане Петре Конашевиче-Сагайдачном. Сказание о гетмане П.Сагайдачном // Максимович М.А. Собрание сочинений. – Т.1. – К., 1876. – С.250-300.
2. Антонович В. Петро Сагайдачний / В.Антонович // Гетьмани України: Історичні портрети. – К., 1991. – С.30-45.
3. Каманин И. Очерк гетманства Петра Сагайдачного / И.Каманин // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – 1901. – Кн. ХV. – Вып.І. – С.3–32.
4. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т. – Т.7 / М.С.Грушевський. – К., 1990.– 628 с.
5. Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий // он же. Собрание сочинений: В8 кн. – Кн.4. – Т.9. – СПб.,1905. – 742 с.
6. Сас П.M. Чесний рицар Петро Конашевич-Сагайдачний / П.Н.Сас. – К., 2012. – 350 с.
7. Tomkiewicz W. Kozaczyzna ukrainna / W.Tomkiewicz.— Lwów, 1939.– 92 s.
8. Majewski W. Konaszewicz (Kunaszewicz) Sahajdaczny Piotr // Polski słownik biograficzny. –T.13. – Wrocław-WarszawaKraków, 1967-68. – S.430-459.