Українська державність: історія і сучасність: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 23 листоп.
2012 р. / під заг. ред. К. В. Балабанова. – Маріуполь, 2012. – С. 34-36.
Участь козацького війська у Хотинській битві
Лут Михайло Анатолійович
МДУ. Студент ІІ курсу спеціальності «Історія».
Участь козацького війська у Хотинській битві
Лут Михайло Анатолійович
МДУ. Студент ІІ курсу спеціальності «Історія».
Польсько-турецька війна 1620 – 1621 рр. є одним із найбільш значних та масштабних воєнних конфліктів XVII ст. Хотинська битва та перемога у ній польсько-литовсько-козацького війська значною мірою вплинули на подальший хід європейської історії, оскільки було припинено турецьку експансію на європейські терени. Донедавна події цієї війни висвітлювалися в історіографії лише як польсько-турецьке протистояння. Участь у цьому конфлікті козацького війська під командуванням гетьмана П. Сагайдачного та його внесок у перемогу практично не розглядалися. Отже, метою цього дослідження є визначення ролі козацького війська на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним у Хотинській битві, висвітлення його внеску у перемогу над турецькою армією.
Події війни знайшли відображення у численних працях вітчизняних істориків, присвячених козацтву. Найбільш повно вони висвітлені у працях П.М. Саса, О.І. Гуржія, Г. Василенка, В. Заруби [1]. Джерельну базу дослідження складають в основному джерела особового походження. З них найбільш цікавими та інформативними для розкриття обраної теми є спогади польської шляхти, яка брала безпосередню участь у Хотинській війні, а саме: спогади З. Оссолинського, Я. Собєського, С. Любомирського та Я. Остророга [2]. Незважаючи на певну упередженість, вони містять цікаві подробиці військових операцій, здійснених польськими та козацькими військами, схвальну оцінку козацького героїзму під час Хотинської битви, розповідають про військовий геній та особисту хоробрість гетьмана Сагайдачного.
Цей воєнний конфлікт був спричинений загостренням відносини між Османською імперією та Річчю Посполитою через боротьбу за політичний контроль над Молдавським князівством. Як вказує П. Сас, восени 1619 р. польські лісовчики (нерегулярні легкоозброєні кіннотники, назва яких походить від прізвища організатора цього кавалерійського підрозділу - полковника Олександра Лісовського) завдали поразки турецькому васалу трансільванському князеві Бетлену Габору і змусили його зняти облогу Відня. Ще більшого напруження у відносини між двома країнами вносили також постійні напади запорозьких козаків на турецькі володіння та флот. Спроби польського уряду вирішити суперечності шляхом переговорів були безрезультатними [3].
Влітку 1620 р. при польському дворі було розроблено план по встановленню контролю над Молдавським князівством, який прикривався ідеєю підтримати пропольські налаштованого молдавського господаря Каспара Граціані. Саме це і спричинило конфлікт з Туреччиною. Очолив польське військо під час походу до Молдавії великий коронний гетьман, головнокомандувач військ Корони Польської, Станіслав Жолкевський. У похід вирушив також і його заступник– польний коронний гетьман Станіслав Конецьпольсткий. Запорожці не були залучені до цієї акції, оскільки польський уряд не хотів контактувати з гетьманом Яковом Бородавкою, якого вважав бунтівником. Після кількох важких поразок С. Жолкевський був таки змушений закликати на допомогу козаків, однак змінити ситуацію це вже не могло. Жолкєвському вдалося зібрати лише мізерне 10-тисячне військо, з яким на початку вересня 1620 р. він рушив у напрямку Ясс для об’єднання з військом молдавського господаря. Цього часу на Цецорські поля прибуло величезне турецько-татарське військо. Битва тривала 17 днів. Її наслідки стали катастрофічними для Речі Посполитої: загинули кращі полководці, у тому числі й гетьман Жолкєвський. Після цього Туреччина розпочала активно готуватися до вирішальної війни з Польщею, над якою нависла смертельна небезпека [4].
Доля козацької експедиції вирішувалася 15 – 17 червня 1621 р. на раді у Фастові. Після бурхливого обговорення рада ухвалила рішення виступити проти турків. У зв’язку з походом було також проведено обрання козацької старшини, а також посланців до короля. Представляти козацькі інтереси довірили найбільш досвідченому у цьому Сагайдачному. Оскільки козаки були надто цінними союзниками, у Варшаві його було урочисто прийнято і багато обдаровано [5].
8 серпня 1621 р. гетьман Бородавка переправився через Дністер і повів 40-тисячне козацьке військо до Хотинської фортеці для з’єднання з польськими силами. Про його пересування у польському таборі не мали жодних відомостей. 21 серпня 1621 р. туди прибув з Варшави Сагайдачний. На свій великий подив він не застав запорожців під Хотином, тому польське командування негайно вислало його на пошуки головних козацьких сил, надавши ескорт з кількох хоругв [6].
24 серпня до хотинського табору прибув 3-тисячний козацький загін під командуванням Михайла Дорошенка. Гетьман Бородавка вислав його, щоб повідомити Ходкевича про розташування основних козацьких сил біля Степановиць (за 50 кілометрів від Хотина). У цей час, шукаючи козацький табір, Сагайдачний ледве не загинув у бою з турками, на яких випадково натрапив. У сутичці він отримав тяжке поранення в руку, незагоєна рана згодом стала причиною його передчасної смерті. Коли він дістався 30 серпня до козацького табору, то негайно скликав раду, звинуватив Бородавку у розпорошенні козацьких сил, занадто повільному марші війська, значних людських втратах. За цими звинуваченнями Бородавку було страчено 8 вересня [7].
Протягом хотинської кампанії Сагайдачний зі своїми старшинами брав участь у всіх нарадах головного командування, що свідчить про високий авторитет, яким він користувався у гетьмана Ходкевича. Це підкреслював у своїх записках Якуб Собєський, який зазначав, що без згоди з козаками трактат з Османом ІІ не був би підписаний. Гетьман доклав багато зусиль для того, щоб вирішити найскладніше бойове завдання– з’єднання козацьких частин з польським військом [8].
Однак зробити це виявилося дуже важко, оскільки турки прагнули перехопити стратегічну ініціативу і розгромити козаків ще до їхнього підходу до польського табору. Відбірні турецько-татарські сили цілодобово насідали на козацьке військо. Тому перехід запорожців до Хотина тривав понад тиждень і був надзвичайно важким. Козацький табір було розбито за милю від фортеці. Увечері Сагайдачний передислокував своє військо ближче до Дністра і розташував поряд з польським табором [9].
Хотинська битва тривала 39 днів. Одним з прикладів військового таланту Сагайдачного є перегрупування козацького війська під час бою 3 вересня 1621 р. Щоб уникнути зайвих втрат від вогню турків, гетьман сконцентрував сили на правому і лівому флангах, практично оголивши позицію по центру. Внаслідок багаторазового збільшення чисельності військ на флангах посилилася і сила удару на основних напрямках контратаки. Ворог таким чином опинився у вогняному "мішку" і почав відступати. За різними свідченнями турки втратили того дня від 10 до 20 000 чоловік [10].
Не менш яскравим прикладом надзвичайного військового хисту Сагайдачного є атака польськими та козацькими силами турецького табору ввечер і4 вересня. Поки польський загін важкої кавалерії завдав відволікаючого удару по туркам, козаки разом з кількома польськими загонами увірвалися до табору Османа ІІ. Ця акція значною мірою вплинула на загальний результат усієї битви: противник зазнав великих втрат (15 000 вбитих), до того ж цей несподіваний прорив у турецький табір, що вважався неприступним, козаки суттєво підірвали бойовий дух турецької армії. Під час цієї кампанії Сагайдачний успішно скористався новими тактичними прийомами – залповим мушкетним вогнем по ворогу з максимально близької відстані, нічними атаками на турецький табір. Неодразові і дуже ефективні нічні вилазки козаків завдавали ворогу значних втрат і деморалізували його. Втрати турецького війська після битви становили 80 тис. чоловік [11].
29 вересня було розпочато мирні переговори, які завершилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 р. Поразка змусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи, привела до внутрішньополітичної нестабільності в Османській імперії, коли повсталі яничари у 1622 р. вбили Османа ІІ. Цю перемогу було здобуто завдяки спільним діям та взаємодії усіх військ Речі Посполитої, але і сучасники, і дослідники справедливо відзначають, що саме козацьке військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним, яке винесло на своїх плечах основний тягар війни, відіграло вирішальну роль у її подіях та підсумках. Запорозька піхота, добре оснащена ручною вогнепальною зброєю, проявила свої найкращі бойові якості та чудовий вишкіл. Під стінами Хотина найбільш повно виявився багатогранний талант Сагайдачного як полководця. Гетьман проявив себе як блискучий полководець і збагатив військове мистецтво новими, нетрадиційними методами ведення бойових дій в умовах боротьби з чисельно переважаючим противником.
Література
1. Сас П. Петро Конашевич Сагайдачний / П. Сас // Київська старовина. – 1992. – № 2. – С. 53 – 69.; Cас П. М. Політико-правові засади воєнної служби запорожців та грошова винагорода їм за участь у Хотинській війн і1621 р. / П.М. Сас// УІЖ. – 2005. – №6. – С. 4 – 32; Сас П. Хотинская битва 1621 – битва за Центральную Европу/ П. Сас, Г. Киркене. – К.: Балтия-Друк, 2011. – 216 с.; Василенко Г. Хотинська війна / Г. Василенко. – К.: Вид-во "Радянська школа", 1960. – 97 с.; Гуржій О.І. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний/ О.І. Гуржій, В.В. Корнієнко. – К.: Україна, 2004. – 192 с.: іл.; Заруба В.Н. Украинское козацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией/ В.Н. Заруба. – Харьков: Основа, 1993. – 168 с.
2. Ossoliński Z. Pamiętnik [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ossolinski.info/bib/pam.pdf ; Jana hrabi z Ostroroga wojewody poznańskiego Dziennyk wyprawy chocimskiej r. 1621 // Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego [Електронний ресурс] / Zeb. Ż. Pauli. – Krakow: Nakładem i Drukiem J. Czecha, 1853– S. 15-40; Stanistawa Lubomirskiego Dziennik wyprawy chocimskiéj // Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego [Електронний ресурс] / Zeb. Ż. Pauli. – Krakow: Nakładem i Drukiem J. Czecha, 1853 – S. 65-104; Jakóba Sobieskiego Dziennik wyprawy chocimskiéj // Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego [Електронний ресурс] / Zeb. Ż. Pauli. – Krakow: Nakładem i Drukiem J. Czecha, 1853 – S. 105-184.
3. Сас П. Хотинская битва1621... – С. 5 – 6.
4. Cас П. М. Політико-правові засади воєнної служби запорожців... – С. 9 – 10.
5. Бжоза Л. Участь козацтва у Хотинській війні/ Л. Бжоза. – К.: Либідь, 1990. – С. 17.
6. Jana hrabi z Ostroroga wojewody poznańskiego Dziennyk wyprawy chocimskiej r. 1621 // Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisława Lubomirskiego i Jakóba Sobieskiego [Електронний ресурс] / Zeb. Ż. Pauli. – Krakow: Nakładem i Drukiem J. Czecha, 1853 – S. 15-40.
7. Ossoliński Z. Pamiętnik [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ossolinski.info/bib/pam.pdf .
8. Нагєльський М. Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман Війська Запорозького в історіографічній спадщині та польських джерелах / М. Нагєльський // Гуржій О.І., Корнієнко В.В. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. – К.: Вид-во"Україна", 2004. – С. 134, 179.
9. Гуржій О.І. Указ. праця. – С. 76.
10. Заруба В. Указ. праця. – С. 138.
11. Записки Тимофея Титловского. 1620 – 1621 [Електронний ресурс] / Т. Титловский. –. Режим доступу: http://litopis.org.ua/samovid/sam20.htm.