Хотинська війна. Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої 380-річчю Хотинської
війни, м. Хотин, 22 жовтня 2001 р. - Чернівці: Прут, 2001. С. - 8-15.
ISBN 966-560-213-6

Валерій Степанков

   В iсторичнiй лiтературi не пiддається сумнiву важлива роль українського козацтва у здобуттi перемоги армiї Речi Посполитої над вiйськом Османської iмперiї восени 1621 р. О.Апанович, А.Беджицька та Я.Качмарчик вперше виокремили дослiдження його участi у воєнних дiях у самостiйну наукову проблему (1). І, зрозумiло, автори не могли з’ясувати всi її аспекти. Доводиться визнати, що укранськi вченi у 90-х рр. ХХ ст. не займалися фундаментальною розробкою комплексу пиТаНь Хотинської вiйни, включаючи участь у нiй козацтва /лише нещодавно побачила свiт науково-популярна робота С.Комарницького (2)/. У цьому повiдомленнi робиться спроба торкнутися висвiтлення iсторичного значення боротьби українцiв з турецько-татарськими вiйськами. Враховуючи його невеликий обсяг, лапiдарно /у формi тез/ викладенi основнi мiркування з порушеної проблеми. 
   І. Готуючись до боїв, уряд Речi Посполитої спромiгся зосередити у першiй декадi вересня 1621 р. пiд Хотином 30-35 тис. жовнiрiв при 28 гарматах, (3) не враховуючи озброєних слуг та обозної челядi. Чисельнiсть армiї Османської iмперiї, очолюваної султаном Османом II, вiрогiднiше всього становила майже 140 тис. воякiв /окрiм обозної челядi/ при 65 гарматах. (4) Отже, спiввiдношення сил складало 1:4-4,5. І справа полягала не лише у цiй великiй кiлькiснiй перевазi турецько-татарських вiйськ. Маючи у сноєму розпорядженнi 10-20 тис. кiнноти, коронний гетьман Ян Ходкевич був позбавлений найменшого шансу на успiх у вiдкритому бою з противником, кiннотники якого налiчували понад 100 тис. осiб. Водночас у нього не iснувало й можливостi витримати облогу, бо при 12-15 тис. пiхотинцiв (бiльшiсть яких становили низької бойової якостi польськi жовнiри) i 28 гарматах не можна було вистояти пiд час проведення турками генеральних штурмiв, пiдтримуваних вогнем 65 гармат переважно великого калiбру. (5) Вiйськова катастрофа Речi Посполитої була неминучою. 
   За таких обставин найважливiшого значення набувало питання вчасного прибуття численної козацької армiї. Невипадково учасник Хотинської кампанії комiсар польського вiйська Якуб Собеський констатував: поширення в обозi чуток, що козаки не прийдуть, справило на всiх присутнiх вкрай гнiтюче враження.(6) Але воин надiйшли i в такiй кількостi, якої польське командування не сподiвалося — майже 40 тис. осіб при 23 гарматах, не враховуючи джур й обозної челядi. Польськi iсторики, можливо, вiдчуваючи нiяковiсть вiд того, що козацький гетьман Яків Нерода /Бородавка/ й старшини для захисту Речi Посполитої зумiли зібрати й привести пiд стiни Хотина бiльше вiйсько, нiж це спромоглися вчинити власне її уряд і командування, а також намагаючись приписати польсько-литовському вiйську вирiшальну роль у здобуттi перемоги, традиційно зменшують кiлькiсть українцiв до 20-30 тис. осiб, занижують стан їхнього озброєння та рiвень боєздатностi. 
   Наприклад, автор найновiшої роботи з iсторiї даної вiйни В.Маєвський подає чисельнiсть козакiв у 20-25 тис. осiб. При цьому визначив її не шляхом аргументованого спростування iнформацiї тогочасних джерел, а вдаючись до наступної логiчної конструкцiї: мов у 1617 р. козаки склали рееєтр у 10,6 тис. осiб, не вписавши до нього 5 тис. осiб, а пiд час Хотинської кампанiї до згаданих 15,6 тис. козакiв приєдналося ще 5-10 тис. осiб /чому власне стiльки, а не бiльше чи менше, невiдомо/. (8) І це вся система доказiв. Але ж, по-перше, йдеться про реєстр 1619, а не 1617 р. По-друге, у цi роки не було постiйної чисельностi реєстру, що змiнювалась у залежностi вiд обставин /до речi, польський уряд у 1619 р. не визнав включення до нього 10,6 тис. осiб, погоджуючись тiльки на З тис. реєстровикiв/.(9) По-третє, не iснувало станової вiдособленостi козацтва вiд селян i мiщан i будь-хто з них, покозачившись, мiг стати козаком. І, нарештi, по-четверте, з’ясуємо, яку ж чисельнiсть козакiв називають тогочаснi джерела, Так, восени 1618 р. пiд проводом гетьмана Петра Сагайдачного в Росiї воювало 40 тис. осiб. (10) За свiдченням київського митрополита Йова Борецького, котрий взяв участь у роботi козацької ради у Сухiй Дiбровi на Кагарлику 15-17 червня 1621 р., эроблений на нiй перепис козакiв виявив їх 50,6 тис. осiб (11). З-помiж них обрали для походу на об’єднання з поляками 40 тис. досвiдчених козакiв, котрi мали коней i рушниці (12). Папський нунцiй Камiло Торрес у 1622 р. визначав кiлькiсть козакiв у 60 тис. осiб. (13) Сам король у листi до П.Сагайдачного вiд 12 сiчня 1622 р. повiдомляв про необхiднiсть розподiлу винагороди у сумi 400 тис. талерiв серед 50 тис. козакiв, включаючи сiм’ї полеглих, котрi воювали пiд Хотином i на морi. (14) Таким чином, не iснує переконливих аргументiв для того, щоб ставити пiд сумнiв названу джерелами кiлькiсть козакiв у 40 тис. осiб. 
   Не витримують критики й закиди щодо гiршого стану озбро€ння українцiв у порiвняннi з поляками й литовцями. (15) Маємо красномовне свiдчення Я.Собеського, що не "всi козаки носять луки, але кожен має рушницю, Якщо б польське вiйсько було так добре озброєне, то могло б помiрятися силами iз найсильнiшою у свiтi пiхотою". (16) Необгрунтованою виглядає також думка В.Маєвського, що пiдхiд козакiв ускладнив систему оборони польсько-литовського вiйська. (17) Поява пiд Хотином 40 тис. добре озброєних, загартованих, досвiдчених i вишколених пiхотинцiв iз їхнiм неперевершеним умiнням вести бої пiд захистом табору докорiнно полiпшило становище армiї Речi Посполитої. Тепер союзники мали переконливу перевагу над турками у пiхотi 52-55 тие. осiб супроти трохи бiльше 30 тис. осiб. Вiдкривалася можливiсть, знесиливши, вимотавши противника в оборонних боях, домогтися перемоги, якою сповна скористалися Я.Ходкевич i П.Сагайдачний. 
   II. У жодному випадку не можна недооцiнювати значущостi у перебiгу кампанiї молдавського походу українського вiйська, вчиненого в узгодженнi з планами короля й коронного гетьмана. Як уже вiдзначалося в iсторiографiї, вiн, по-перше, эмусив противника рухатися по спустошенiй мiсцевостi, а вiдтак вiдчувати нестачу продовольства й фуражу i, по-друге, нав’язана українцями тактика маневрової боротьби пiдроздiлами вiд кiлькох сотень осiб до кiлькох тисяч на широкому театрі воєнних дiй iстотно загальмувала швидкiсть просування турецько-татарських вiйськ, дозволила Я.Ходкевичу звести укрiплений табiр пiд Хотином й забезпечила об’сднання його пiдроздiлiв з полком королевича Владислава, що налiчунав 10 тис. жовнiрiв. (18) І ще був один важливий аспект цiєї кампанiї — зробивши театром воєнних дiй терени iмперiї, вона запобiгла жахливому спустошенню й обезлюдненню Брацлавського, Волинського, Подiльського i Руського воєводств України. 
   III. Складовою вiйни були морськi операцiї запорозьких козакiв, якi проводилися спiльно з донськими впродовж квiтня-вересня 1621 р, Вони зруйнували 15 поселень у Криму, вчинили спустошення в околицях Стамбула, Трапезунда, Бiлгорода, Ризи й iнших мiст, пускали на дно кораблi, що поставляли до портiв продовольство i зброю, проводили бої (не завжди успiшнi) з турецькими ескадрами. (19) А.Беджицька та Я.Качмарчик слушно звернули увагу на той факт, що цi дії спонукали правлячi кола Туреччини утримувати частину вiйськ для захисту столицi (20) й, доповню, не тiльки її. Окрiм цього, внаслiдок загрози нападу козакiв з моря чи сушi, хан змушений був виступити на допомогу султановi лишк з 10 тис. воякiв (21), залишивши бiльшiсть вiйська для захисту ханства, 
   IV. Аналiз бойових дiй пiд Хотином з 2 вересня по б жонтня включно засвiдчує, що їх основний тягар впав на плечi українцiв, оскiльки турецьке командування завдавало ударiв переважно по їхнiх позицiях. За даними вірменського літописця Аксента, котрий знаходився у польському таборі,  "турки знали, що козаки сильнi, тому всiєю своєю величезною масою i великою потугою вони обрушувалися на козакiв, розмiрковуючи: "Якщо ми переможемо козакiв, то з поляками нам буде набагато легше." (22) Про це ж промовляють зробленi мною пiдрахунки кiлькостi проведення потужних наступiв на українськi й польсько-литовськi позицiї. Так, якщо перші пiддалися їм 8 разiв /за даними О.Апанович, 9 разів/ (23), то другi — тільки 4 рази. Причому 1 раз /15 вересня/ наступ спрямовувався виключно проти польського табору. (24) Виявленi козаками високий вiйськовий вишКiл, залiзна стiйкiсть i вражаюча мужнiсть дозволили секретарю Я.Ходкевича Шимону Старовольському констатувати, що вони мають в "своїх обозах дисциплiну стародавнiх римлян, а вiйськовою мужнiстю i знанням справ жовнiрських не уступають жоднiй у свiтi нацiї." (25) 
   Для багатьох сучасникiв i учасникiв вiйни не була таємницею визначальна роль українських воякiв у здобуттi перемоги над ворогом. Згадуваний уже Аксент пiдкреслював, що "польська армiя витримала i вистояла насамперед дякуючи могутностi Господа Бога i запорозьким козакам, котрi знаходилися там, у таборi, бо кожного божого дня цi козаки виходили проти невiрних, пропонували їм битися, перемагали ворога i не давали загинути /полякам/, тому, що якби не було козакiв, то Бог знає, яким би був результат для полякiв уже через три-чотири днi. (26) Я.Собеський мин мужнiсть визнати: — "Справжнiми переможцями пiд Хотином i рятувальниками Польщi були козаки." (27) А сучасний польський iсторик К.Маєвський у висновках своєї найновiшої працi, з’ясовуючи складовi Хотннської перемоги армiї Речi Посполитої, жодним словом не прохопився про роль i значення 40 тис. українського вiйська, начебто його там i не було. (28) 
   V. Взявши участь у вiйнi проти Османської iмперiї, козацтво врятувало Рiч Посполиту вiд розгрому i можливого розпаду, що могло істотно змiнити конфiгурацію полiтичної карти Схiдної Європи. Вважаю, що є пiдстави поставити пiд сумнiв наукову беззаперечнiсть панiвної у вітчизнянiй iсторiографiї тези про врятування України внаслiдок здобутої перемоги вiд турецького поневолення, яке традицiйно розумiється як щось нелюдсько-жорстоке. Не вдаючись до перефарбування чорного кольору у бiлий, хочу звернути увагу на наступне. По-перше, на 1621 р. Україна вже була поневолена Польщею й ВІДБУВАВСЯ процес посилення нацiонально-релiгiйного гноблення, наростання соцiально-економiчного визиску переважної бiльшостi населення. І становище пересiчного українця в складi Польщi навряд чи було кращим за становище пересiчного угорця, молдаванина чи грека у складi Османської iмперiї. 
   По-друге, Я.дашкевич переконливо показав, що мiж українцями і мусульманським свiтом не iснувало "санiтарного бар’єру", мали мiсце контакти i взаємозбагачення у рiзних сферах життя, включаючи полiтичну. (29) Дослiдники /за винятком Ю.Мицика/ чомусь легковажать свiдченнями джерел про формування серед козацтва протурецької орiєнтацiї /на переконання, наприклад, у 1619 р. козака Семена Садири, турецький воєначальник Iскандер-паша "є лiпший приятель" козакам, нiж ляхи. (30) Турецький уряд весною i влiтку 1621 р. намагався встановити зв’язки з козаками й схилити їх до виступу проти Польщi, обiцяючи їм за це створити удiльну Українську державу зi столицею у Києвi чи Кам’янцi-Подiльському. Окремi подiльськi опришки перейшли на бiк туркiв й готувалися запалити польський табiр пiд Хотином. (31) Врештi-решт, деяких польських джерелах знаходимо вiдомостi, що однiєю з причин позбавлення влади гетьмана Я.Нероди стала пiдозра у пiдтриманнi ним таємних стосункiв з турками. (33) 
   VI. Участь у боях эбагатила українське вiйськове мистецтво. Цей аспект проблеми, як i попереднiй, потребує окремого спецiального дослiдження. Все ж можна вiдначити, що насамперед це стосується зведення польових фортифiкацiй, оборони пiд захистом табору, проведення контратак, налагодження взасмодiї пiдроздiлiв пiхоти й кiнноти, органiзацiї нiчних рейдiв у мiсцерозташування противника /за пiдрахунками О.Апанович їх було 7/. (34) 
   VII. Важко переоцiнити значення участi козацтва у Хотинськiй вiйні як для розвитку його соцiальної органiзації й полiтичної культури, так і для перебрання ним на себе функцiї виразника i захисника нацiонально-релiгiйних iнтересiв української нацiї. Так, рiзке зростання авторитету П.Сагайдачного посприяло змiцненню прерогатив гетьманської влади у Вiйську запорозькому. Вперше в його iсторiї вiн наважився перед смертю заповiсти булаву другу Олiферовi Голубу, i козацька рада ухвалила волю покiйного. (35) Саме на початку 20-х рр. ХVII ст. завершується формування погляду на козацтво як символа слави українського /у тогочаснiй термiнологiї "руського"/ народу, щит християнського свiту проти "невірних," який урiвнював його з iншими народами, утверджував "Чуття власної сили, гiдностi, унiкальностi та надiйностi iсторичного фундаменту." (36) А в ЗО-х рр. ХVII ст. козацтво вже почало розглядати себе "полiтичним народом" рiвноправним зi шляхтою, а вiдтак виступати легiтимним оборонцем "прав i свобод" "нащої руської нацiї," не зупиняючись перед застосуванням зброї, якщо польський король не затвердить їх своєю "присягою" (37). 

Лiтература

1. Апанович О. Розповiдi про запорозьких козакiв. - К., 1991.— С. 84- 116; Вiеdrzycka А., Касzmаrczyk J. Коzасу zарогоscy w Wоjnie Chocimskiej 1621 roku. //. Нацiонально-визвольна вiйна українського народу середини ХVІІ столiття: полiтика, iдеологiя, вiйськове мисгецтво (Збiрник статей). — К., 1998. — С. 62-80. 
2. Комарницький С. Хотинська епопея / 3 iсторії Хотинської вiйни 1621 року/ - Чернiвцi: Золотi лмтаври, 2000. - С. 7-86. 
3. Грушевський М. iсторiя України — Руси. - К.,1995. - Т.VII. - С. 473; История Хотинского похода Якова Собеского 1621; Комарницький С. Назв. пр. - С. 95; Маjеwski W. Chocim 1621 rok Wоjny роlsko-turecki w XVII W.Materialy z konferencji naukowej. - Przemysl, 2000. - S. 12; Pajewski J.Bunczuk i koncerz. Z. dziejow wojen polsko-tureckich-Pornai, 1997. - S. 77; Podhorodecki Z., Raszba N. Wojna Chocimska 1621 roku. - Krakow, 1979. - S. 174-175; Tretiak J. Historja Wojny Chocimskiej (1621). - Krakow, 1921. - S. 131-134.
4. Majewski W. Op. cit. - S. 13.
5. Ibidem - s. 13; Tretiak J. Op. cit. - s. 131-134.
6. История Хотинского похода... - С. 103.
7. Мицик Ю. Новi данi до біографії Петра Конашевича-Сагайдачного. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Іваєвича. - Львів, 1998. - С. 418; Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVІІ ст. - К., 2000. - С. 123.
8. Majewski W. Op. cit. - S. 12-13.
9. Грушевський М. Назв. пр. — Т. VІІ. — С. 380-387; Мицик Ю. Новi данi... - С. 425.
10. Мицик Ю. Новi данi... - С. 414.
11. Його ж. Із листування українських письменників-полемістів 1621-1624 років // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка / далі - ЗНТШ/. - Львів, 1993. - Т. ССХХV. - С. 321.
12. Грушевський М. Назв. пр. — Т. VІІ. — С. 459-460; Жукович П. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией /с 1609 г./. - Спб. 1906. - Вып. 3. - С. 164; Podnorodecki I., Raszba N. Op. cit. - s. 123-124.
13. Щербак В. Назв. пр. - С. 123.
14. Османская империя в первой четверти ХVII века. Сборник документов м материалов. — М., 1984. — С. 37. 
15. Вiеdrzyсkа А., Касzmarzyk J. Ор. cit. - S. 74; Роdhorodecki I., Rаszba N. Ор. cit. - S. 177.
16. История Хотинского похода... — С. 124.
17. Majewski W. оp. cit. - S. 14.
18. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1994. — С. 246-249; Комарницький С. Назв. пр. — С. 41-44; Османская империя... С. — 32-35; Вiеdrzycka А., Касzmагсzyk J. Ор. сit. - S. 65-67; Роdnorodecki I., Raszba N. Ор. сit. - S. 126-131. 
19. Апанович О. Назв. пр. — С. 89-90; Голобуцький В. Назв. пр. С. — 247-248; Панашенко В.В. Чорноморськi походи запорiзьких козаків у першiй половинi ХVII ст. // Історичнi дослiдження. Вiтчизняна iсторiя. - К., 1989. — Вип. 15. — С. 37; Сокульський А. Морськi походи запорожцiв. — Днiпропетровськ, 1995. — С. 53-54, 82; Вiеdrzycka А., Касzmагсzyk J. Ор. сit. - S. 74. 20. Вiеdrzycka А., Касzmагсzyk J. Ор. сit. - S. 74. 
21. Majewski W. оp. cit. - S. 13. Роdnorodecki I., Raszba N. Ор. сit. - S. 170.
22. Османская империя... — С. 67.
3. Апанович О. Назв. пр. — С. 110.
24. Там само. — С. 104.
25. Цит. за: Роdnorodecki I., Raszba N. Ор. сit. - S. 135.
26. Османская империя... — С. 67.
27. Цит. за: Апанович О. Назв. пр. - С. 110-111.
28. Majewski W. оp. cit. - S. 22.
29. Дашкевич Я. Україна на межi мiж Сходом i Заходом /ХIV-ХVIII ст./ //ЗНТШ. — Львiв, 1991. — Т. ССХХII. — 28-44. 
30. Мицик ю.А. Джерела до вивчення iсторiї антифеодальної та визвольної боротьби українського народу наприкiнцi ХVI — у першій половинi ХVII ст. // Архiви України. — 1986. №5. — С. 57; Його ж Новi данi... — С. 415. 
31. Грушевський М. Назв. пр. — Т. VII. — С. 469; Роdnorodecki I., Raszba N. Ор. сit. - S. 71.
32. История Хотинского похода... — С. 115.
33. Грушевський М. Назв. пр. —Т. VII. — С. 471;
34. Апанович О. Назв. пр. — С. 110.
35. Мицик Ю. Новi данi... — С. 420.
36. Литвинов В. Ренесанский гуманiзм в Українi. — К., 200. — С. 347, 357, Сас П.М. Полiтична культура украТнського суспiльства /кiнець ХVI - перша половина ХVII ст. /. — К., 1998. — С. 74-82. 
37. Мицик Ю.А. Деякi документи до iсторії козацтва першої половини ХVII ст. // УкраТнська козацька держава: витоки та шляхи iсторичного розвитку / Матерiали Шостих Всеукраїнських iсторичних читань/. К., Черкаси, 1997.— Кн. 1.— С. 33; Сас П.М. Iдейнi вектори полiтичної культури українського козацтва напередоднi Визвольної вiйни ХVII ст. // Богдан Хмельницький та його доба. Матерiали Мiжнародної наукової конференцiї. — К., 1996. — с. 35-37; Його ж. Полiтична культура... — С. 158.