1902 р. В Хотині народився Бєлозоров Олексій Тихонович – доктор сільськогосподарських наук.
Квітень 1903 р. Виступ селян с. Санківці Хотинського повіту проти місцевих властей.
Квітень 1903 р. У Хотині були організовані чорносотенні програми.
1903 р. У Хотині народився Бєлозоров Сергій Тихонович – доктор географічних наук, професор.
1904 – 1907 рр. Хотинська група РСДРП перераховувала в Хотинській фортеці нелегальну літературу, що переправлялась із Західної Європи до Наддністрянської України, в центр Росії.
Літо 1905 р. Страйкували робітники друкарні, підмайстри та учні ремісників, торгові прикажчики.
Жовтень 1905 р. Страйкували залізничники станцій Ларга, Сокиряни, Новоселиця, Окниця Хотинського повіту.
Жовтень 1906 р. Виступи селян сіл Чепоноси, Ожево, Орестівка Хотинського повіту.
В жовтні – листопаді 1906 р. Селяни палили маєтки у селах Аристівці, Ожевому і Чепоносах.
Квітень 1907 р. Відбувся великий виступ селян в селі Клішківці. 400 селян захопили самовільно 200 десятин монастирської землі і почали її орати. Власті вислали війська. Понад 200 селян було заарештовано, п’ятеро поранено.
7 квітня 1907 р. У Хотин для придушення повстання було вислано два ескадрони царських військ.
Наприкінці квітня 1907 р. На повітових зборах, під головуванням Бессарабського губернатора, землевласники ухвалили рішення про необхідність негайно розселити "хотинську Буковину", щоб до майбутньої весни відвернути небезпечний соціальний вибух. Внаслідок цього протягом 1906-1914 рр. із Бессарабії до Сибіру і Казахстану виїхало 9.5 тис. сімей, загалом 52 тис. осіб. Більшість серед переселених становили хотинчани.
Літо 1907 р. Страйкували робітники Зарожанської цукроварні, які вимагали підвищення заробітної плати й скорочення робочого дня.
1 січня 1912 р. Народився у Хотині Котелев Вадим Вітальович видний молдавський мікробіолог, доктор біологічних наук, професор.
25 травня 1912 р. В горах Вранча зафіксовано землетрус в 8 балів.
1914 – 1915 рр. У Хотині дислокувалися частини 8-ї російської армії Південно – Західного фронту періоду Першої світової війни.
16 березня 1914 р. Надзвичайним земським зібранням прийнято програму будівництва у Хотинському повіті 300 верст шосейних доріг, які мали з’єднати найважливіші населені пункти. Планувалося щороку здавати по 32 версти шосе, щоб виконати програму на 10 років. Першими дороги у планах були Клішківці - Новоселиця (22 версти) і станція Ларга – Ленківці (10 верст).
На початку серпня 1914 р. Австро-угорська армія вторглася у прикордонні села Хотинщини.
1915 р. Населення міста становило 24 тис. осіб.
1916 р. М. Хотин було одним з опорних пунктів російської армії для підготовки і здійснення Брусилівського прориву.
1 січня 1916 р. Народилася у Хотині Лопушанська Олександра Іванівна – професор, доктор хімічних наук, учасник підпільного руху 30-х років.
29 березня 1916 р. Оглядаючи підготовку 9-ї армії до наступу, в Хотин завітав російський імператор Микола ІІ, відвідав місцевий госпіталь, роздавав нагороди.
12 квітня 1916 р. Російський імператор Микола ІІ був присутній на огляді військ в с. Жванець перед Брусиловським проривом на фронті.
1917 р. В с. Данківці розміщався штаб корпусу російських військ.
Лютий 1917 р. Робітники і селяни Хотинщини вітали Лютневу революцію, повалення царизму.
Навесні 1917 р. Селяни багатьох сіл самочинно розорювали поміщицькі землі, рубали ліси, відмовлялися вносити орендну плату.
Квітень 1917 р. У частинах 8-ї армії почали створюватись полкові комітети та виникають Ради солдатських депутатів.
21 квітня 1917 р. Згідно указу Тимчасового уряду, на Хотинщині створено повітовий і волосні земельні комітети, які мали розв’язати проблеми аграрних відносинах і готувати відповідну реформу.
Літом 1917 р. В Хотині проходив учительський з’їзд, організований земством.
Вересень 1917 р. У Хотині, Клішківцях та інших селах Хотинського повіту під впливом революційно налаштованих солдат 8-ї російської армії створюються революційні комітети. А в Хотині сформувались більшовицькі партійні організації.
24 вересня 1917 р. У Клішківцях проведено 10-тисячний солдатський мітинг, який прийняв резолюцію про негайне припинення імперіалістичної війни.
30 вересня 1917 р. У Хотині проходив з’їзд 33-го армійського корпусу. На ньому було обрано делегацію до Петрограда у складі 36 чол. щоб передати солдатський наказ про негайне припинення війни.
15-17 жовтня 1917 р. На Хотинському повітовому з’їзді Рад більшовика Л. О. Томаха обрано делегатом ІІ Всеросійського з’їзду Рад і дано йому наказ: „Сприяти створенню влади, яка може припинити бойню і провести революційні заходи”.
25-27 жовтня 1917 р. У Петрограді відбувся ІІ Всеросійський з’їзд Рад, який (7- 9 листопада) проголосив встановлення Радянської влади в країні, обрав Радянський уряд – Раду Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, прийняв ленінські декрети про мир і про землю. Делегат від Хотинщини Л. О. Томах, який брав участь у з’їзді і голосував за ленінські декрети, привіз значну кількість газет і відбитків цих декретів, розповсюджував їх серед трудящих повіту, розповідав про Жовтневу революцію, про В. І. Леніна.
Кінець жовтня - листопад 1917 р. Були конфісковані маєтки у селах Гринка, Крестоуці, Грубно, Моринець, Кельменці, Негринці, Шендряни, Лівенці, Толбуряни, і Романківці.
16-17 листопада 1917 р. У Хотині відбувся з’їзд представників солдатських комітетів військових частин 33-го корпусу 8-ї армії, який висловився за владу Рад.
1918 р. В с. Данківці був організований підпільний комітет.
3 січня 1818 р. В Хотинському повіті на посаді пиркалаба працював відомий молдавський письменник К. Стаматі.
8 – 9 січня 1918 р. Відбувся ІV селянський з’їзд Хотинського повіту, який проголосив перехід влади до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
15 січня 1918 р. Засідала комісія по підготовці пропозицій щодо проведення в життя Декрету про землю, яку очолив колишній солдат-фронтовик із села Чепоноси Рукшинської волості В. Лук’янчук. На своєму засіданні комісія ухвалила, що вся земля без винятку – поміщицька, церковна, монастирська, казенна і банківська – повинна належати трудовому селянству. Всі ліси переходили у власність держави, як загальнодержавна власність.
20 січня 1918 р. Повітовий земельний комітет розіслав розпорядження на місця з вимогою взяти на облік реманент, а також будівлі в усіх поміщицьких маєтках. Дозволялося частину майна передавати у користування бідним селянам.
21 січня 1918 р. Кишинівська "Рада краю" ("Сфатул церій") проголосила всю Бессарабію незалежною Молдавською республікою.
21-22 січня 1918 р. Відбувся Хотинський повітовий з’їзд селян.
25 січня 1918 р. Постановою Хотинського земельного комітету було націоналіовано найбільше промислове підприємство повіту - Зарожанський цукровий завод.
26 січня 1918 р. Радянський уряд прийняв постанову про розірвання дипломатичних відносин з боярською Румунією, у зв’язку з тим, що уряд Румунії почав воєнні дії проти Радянської республіки і став на шлях загарбання Бессарабії.
27 січня 1918 р. Укладена таємна угода між Австро – Угорщиною і Центральною Радою, за якою Буковина, як і Галичина та Закарпаття залишились у складі Австро – Угорської монархії.
5 лютого 1918 р. Відбувся V -й селянський з’їзд Хотинського повіту, було прийнято резолюцію про зміцнення Радянської влади на Хотинщині і заходи боротьби з румунськими окупантами. З’їзд підтвердив попередні рішення про землю, про владу, про продовольство тощо.
11 лютого 1918 р. Народився в Хотині Курліков Борис Семенович, відомий хотинський художник, написав більше 3 тис. картин.
11 лютого 1918 р. З представників Бєльського, Хотинського і Сокирянського повітів створено Центральний Виконавчий Комітет.
28 лютого 1918 р. Війська Австр-Угорщини окупували 8 сіл Хотинського повіту.
16 березня 1918 р. Контрреволюційна Хотинська повітова земельна управа видала розпорядження про заборону самочинних розподілів поміщицьких земель та стягнення з сільських громад орендної плати за захоплену ними приватновласницьку, банківську, монастирську, церковну та казенну землю.
24 березня 1918 р. До подільського комісара Центральної Ради Гр. Степури прибула делегація хотинчан на чолі із священиком Муранецьким, яка передала вимогу від усіх волостей повіту про включення Хотинщини до Подільської губернії України.
27 березня 1918 р. Рада краю (ⁿСфатул церійⁿ) прийняла рішення про приєднання Бессарабії до Румунії.
Початок квітня 1918 р. Опубліковано ноту Голови Ради народних міністрів Центральної Ради Голубовича до румунського уряду. В ноті говорилося, що український уряд дуже цікавиться долею Бессарабії, тому що у північній частині території у більшості заселена українцями. Бессарабія є етнографічно, економічно і політично неподільною, цілісною з основною територією Української Народної Республіки. Український уряд вважав, що будь яка зміна колишнього російсько – румунського кордону, особливо північній та південній частинах, глибоко порушує політичні та економічні інтереси Української Республіки.
5-18 квітня 1918 р. у Хотині й інших місцевостях повіту відбувалися збори, на яких учасники вимагали приєднання до УНР.
7 квітня 1918 р. У Жванці відбувся з’їзд у якому прийняли участь 569 представників від усіх повітів Хотинщини. На з’їзді було схвалено петицію до Центральної Ради, в якій були викладені вимоги про те, що потрібно вплинути на позицію уряду Румунії і примусити його відмовитися від політики анексії бессарабських земель. Призначити з Києва до Хотина повітового військового коменданта для захисту інтересів місцевого українського населення. Надати бессарабському населенню право взяти участь у виборах до українських установчих зборів. Прислати у повіт своїх уповноважених для гарантування вільних, демократичних виборів, виключення зловживань аж до зриву виборів. Прислати хотинчанам допомогу для захисту людських прав від посягань
румунської адміністрації. З’їзд обрав 13 делегатів, які вирушили до Києва, щоби передати Центральній Раді петицію і роз’яснити позицію переважної більшості населення повіту.
12 квітня 1918 р. Центральна Рада на розширеному засіданні розглянула питання про Бессарабію, прийняла резолюцію, яка була направлена румунському урядові у формі декларації. У ній заявлялося, що Центральна Рада не визнає ухвали "Сфатул Церій" як акту виявлення волі всіх народів, які заселяють Бессарабію, і що УНР вимагає здійснення вільного волевиявлення мешканців тих частин Бессарабії, які заявили вже або заявляють про своє бажання належати до УНР.
7 травня 1918 р. У Бухаресті під час підписання мирного договору з Румунією дипломати Австро – Угорщини обумовлювали право залишити за собою Хотинщину для гарантування безпеки Чернівців.
Червень 1918 р. До повіту прибув повітовий староста гетьмана П. Скоропадського Ізбицький.
27 червня 1918 р. Мешканці с. Вашківців скаржилися до Хотинської повітової управи, що австро-німецькі власті утискають, силують, б'ють, грабують селян, забирають вози та інший господарський реманент. Примушують збирати ріпак на своїх харчах майже за безцінь, виганяють людей на роботу і ввечері, голодних і роздягнених, не пускають додому, а примушують ночувати на полі.
11 липня 1918 р. На базарній площі в Хотині, під час ярмарку, австрійські солдати почали реквізувати у селян свиней. Селяни стали на захист свого майна. Австрійці застосували зброю. Одного селянина було вбито, двох поранено і багатьох легко поранено.
23 жовтня 1918 р. У Хотині спалахнуло повстання проти австро-угорських інтервентів.
24 жовтня 1918 р. Австро – угорські війська залишили Хотинський повіт.
28 жовтня 1918 р. Земська управа скликала надзвичайні земські збори для розгляду політичного становища на Хотинщині. На зборах 26-ма (з 68-ми) присутніми голосами гласних було проголосовано прагнення до возз'єднання з "єдиною великою Росією".
Кінець жовтня - початок листопада 1918 р. На Буковині і Хотинщині відбулися повстання проти айстро – угорських загарбників, внаслідок чого ліквідовано австрійське управління.
10 листопада 1918 р. В Хотин вступили війська королівської Румунії.
12 листопада 1918 р. Румунські окупанти змусили повітового старосту Ізбицького покинути повіт.
27 листопада 1918 р. Нарком закордонних справ РРФСР надіслав голові Ради Міністрів Румунії телеграму з протестом проти окупації Бессарабії, Північної Буковини.
Вечором 29 грудня 1918 р. Прибувши в с. Данківці 2 ескадрони кінних румунських наїзники скликали схід села. На протязі більше 4-х годин ними було побито 300-та селян. Після цього румунський офіцер виголосив на російській мові промову: ⁿПобачивши румунського солдата, поклонися, попроси в хату, нагодуй його та обігрій; побачивши румунського офіцера, скинь шапку, коня нагодуй і напої; знай, що ви віднині і назавжди сини, великої матері ⁿРумініїⁿ. Пам’ятай, що румунська влада принесла культуру і цивілізаціюⁿ.
Кінець грудня 1918 р. На Хотинщині створюються повстанські комітети, які очолюють учасники революційного руху і недавні солдати царської армії. Назрівало народне повстання.
18 січня 1919 р. На засіданні Бессарабського національного союзу (Міжнаціонального бессарабського союзу) в містечку Жванець, був створений революційно – адміністративний орган – Директорія.
19 січня 1919 р. Опубліковано повідомлення Бессарабського національного союзу про створення Директорії.
21 січня 1919 р. Директорія Бессарабського національного союзу опублікувала ноту, адресовану Директорії Українського Народної Республіки, президентові США, урядам європейських країн, у якій проголосила себе вищим тимчасовим органом Бессарабії.
22 січня 1919 р. На бульварі в центрі Хотина, румунський комендант наказав солдатам заарештувати, а потім у міському парку біля церкви розстріляти Пилипа (Фільку) Казанецького. Що і було зроблено без суду і слідства на очах у його рідних і жителів Хотина.
22 січня 1919 р. У Хотині відбулося засідання революційного комітету по розробці плану повстання в повіті.
В ніч на 23 січня 1919 р. румуни втекли з с. Данківці. В школі засідав штаб Данковецького полку.
В ніч на 23 січня 1919 р. з сторони с. Рукшин повстанці почали наступати на Хотин.
З 22 на 23 січня 1919 р. спалахнуло Хотинське повстання проти румунських загарбників.
Січень 1919 р. У Хотині містився штаб Хотинського повстання.
До 12-ї години 23 січня 1919 р. всі села Хотинського повіту повстали проти румунської окупації.
23 січня 1919 р. Директорія у своїй відозві до населення вказала на незаконність приєднання Бессарабії до Румунії і заявила, що несе всім знедоленим і скривдженим справедливість, свободу, рівність і братерство, землю і волю.
23 січня 1919 р. Закінчилося формування трьох полків – Анадольського, Данковецького та Рукшинського.
24 січня 1919 р. Румунський, Данковецький полки повстанців розгорнули наступ у напрямку: Хотин – Новоселиця, Хотин – Липкани.
24 січня 1919 р. Анадольський повстанський полк під командуванням Куницького вів наступ у напрямку Хотин – Кельменці – Ларга – Сокиряни.
24 січня 1919 р. До хотинських повстанців приєднався 7-ий подільський полк і кінна сотня під керівництвом Янка Кармалюка.
26 січня 1919 р. Хотинське повстання набуло найбільшого розмаху. Лінія фронту встановилася від Топорівців до Рингача, Козирян, Зеленої, станції Лагра, Сокирян.
26 січня 1919 р. У Хотинському повіті оголошено мобілізацію. За наказом № 1 мобілізації підлягали всі чоловіки, здатні носити зброю, віком від 18 до 25 років, у м. Хотині – до 40 років; У Чернівцях в знак солідарності з Хотинськими повстанцями страйкували робітники підприємств.
27 січня 1919 р. Хотинський ревком направив своїх представників і представників повітового земства у Недобоївці, Долиняни, Ставчани для складання актів злодіянь румунських окупантів у цих селах.
27-29 січня 1919 р. Хотинський повіт був повністю очищений від румунських окупантів.
28 січня 1919 р. Румунські регулярні війська перейшли в наступ проти повстанців, який супроводжувався масовими розстрілами.
29 січня 1919 р. На Поділля почали прибувати перші біженці з Хотинського повіту.
30 січня 1919 р. Румуни отримали підкріплення регулярної армії і почали наступати, зайняли ряд населених пунктів, просувалися до ст. Ларга.
30 січня 1919 р. Відбувся останній бій повстанців проти румунських військ на лінії Пригородок – Атаки – Хотин - Анадоли.
30 січня 1919 р. 4 тисячі бійців разом з понад 50 тис. мирних жителів перейшли за Дністер.
30 січня 1919 р. Офіційне повідомлення генерального штабу румунської армії про придушення Хотинського повстання.
31 січня 1919 р. Румунські війська зайняли Хотин.
1 лютого 1919 р. В Хотин увійшли румунські війська, вчинивши розправу над мирним населенням. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
1 лютого 1919 р. Селяни Данковецької, Грозинецької, Клішковецької та Рукшинської волостей через своїх представників направили звернення до консулів західних держав і США у Румунії про вжиття заходів щодо припинення злодіянь окупаційних військ і виведення їх із захоплених територій.
4 лютого 1919 р. У Жванці відбулися "загальні збори біженців із Хотинського повіту". У наказі зборів зазначалося, що повстання в Хотинському повіті 23 січня 1919 р. стало неминучим наслідком не по-людськи жорстокого поводження румунських військ і влади стосовно всього без винятку населення, нещадних реквізицій і конфіскацій, знущань над людською особою, фізичних катувань, вбивств без суду і слідства, гніту національного і економічного.
7 лютого 1919 р. У радіограмі до учасників Паризької мирної конференції уряд України заявив, що він ніколи не зупиниться перед жодними засобами, щоб "звільнити від ярма румунської олігархії робітничу і селянську Бессарабію".
11 лютого 1919 р. С. Петлюра відіслав радіограму до румунських властей із запитом про придушення Хотинського повстання. У відповіді було сказано, що у Хотинському і Могилівському районі порядок було порушено більшовицькими бандами, які переправилися через Дністер і підбурювали населення порушувати громадський порядок, місцями навіть силою.
15 лютого 1919 р. Міністр внутрішніх справ Румунії видав наказ, за яким бессарабським службовцям повітових префектур, земств і міських управ потрібно було навчитися говорити і писати румунською мовою за короткий термін. За невиконання наказу передбачалося звільнення з роботи.
Весна 1919 р. У Жванці організований "Союз бессарабців", який планував виступи проти румунів.
Березень – квітень 1919 р. Формування у районі Кам’янця-Подільського 1-го і 2-го Бессарабських полків.
4 березня 1919 р. Газета "Правда" повідомляла, що "на трикутнику Ліпкани – Хотин – Окниця румуни майже остаточно розгромлені. Там оперують окремі групи їх, які не мають тісного зв’язку між собою".
5 квітня 1919 р. У доповідній записці Бессарабського бюро при ЦК РКП(б) говорилося, що загони розбитих бессарабських повстанців, супроводжуваних жінками і дітьми, перейшли на територію України і розсипалися по всьому побережжю Дністра і в районі Могилівського і Кам'янецького повітів. Становище біженців ускладнювалося великою кількістю жінок і дітей, зовсім безпритульних і без зимового одягу.
Травень – червень 1919 р. Бессарабські полки увійшли до складу 45-ої стрілецької Червонопрапорної дивізії.
1 травня 1919 р. Уряди Радянської Росії та Радянської України у спільній ноті заявили протест проти жорстокого придушення Хотинського повстання і поставили перед урядом королівської Румунії вимогу негайно вивести війська з Бессарабії.
1 травня 1919 р. У Кіцмані на першотравневій демонстрації лунали заклики до злуки з Україною.
2 травня 1919 р. Уряд Радянської України у ноті урядові королівської Румунії гнівно засуджував окупацію Північної Буковини і категорично попередив його, що захищатиме всіма засобами право буковинських робітників і селян на вільне національне самовизначення і не допустить, „щоб між Радянською Угорщиною і Радянською Україною Буковина залишалася поневоленою”. Від румунського уряду вимагалося негайно вивести війська з Північної Буковини.
8 червня 1919 р. Народився в Хотині Бабюк Олександр Григорович, педагог, вчитель фізики і хімії середньої та вищої школи.
20 липня 1919 р. Жителі Вашківців (на Черемоші) на багатолюдних зборах висловили представнику Паризької мирної конференції своє одностайне бажання про злуку з Україною.
19 червня 1920 р. На зборах прогресивного студенства було прийнято рішення з вимогою про ведення навчання в школах та університеті українською мовою на відміну закону про здачу іспиту лише румунською мовою.
22 серпня 1620 р. 10-ти тисячне польське військо під командуванням коронного гетьмана С. Жулкевського переправилося через Дністер і зупинилося у Хотині.
24 серпня 1620 р. Коронний гетьман С. Жулкевських разом з польським військом виступив з Хотина у напрямку р. Прут.