Головна » Статті » Ботушанський В. М. |
Хотинська війна 1621 р. - визначна подія історії середньовічної Європи.
ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 РОКУ - ВИЗНАЧНА ПОДІЯ ІСТОРІЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ (замість передмови) До таких держав належали, зокрема, в часи середньовіччя Османська імперія на півдні, до складу якої входила і васальна Молдавія (а разом з нею - і крайні її північні володіння - Хотинщина) та Польська держава - Річ Посполита на півночі, до складу якої входила основна частина українських земель. Османська імперія, захопивши величезні простори на трьох континентах від Каспійського моря на сході до Атлантичного океану на заході, від середньої течії Нілу в Єгипті на півдні до міста Хотина на півночі, прагнула нових завоювань в Європі, зокрема відвоювати у Польгці українські землі - Поділля, Галичину Волинь, Правобережжя, Подніпров'я і перетворити у свої пашалики. Польська держава, розширивши свої межі за рахунок українських, білоруських та інших земель, намагалася не тільки утримати їх у протистоянні з Туреччиною, але й посилити свій вплив на сусідню Молдавію - васала Туреччини: чи то шляхом настановлення на молдавський престол своїх ставлеників, чи прямими воєнними акціями. Особливо загострилися турецько-польські відносини на початку XVII ст., коли у 1618 р. до влади в Туреччині прийшов войовничий султан Осман II. Слухняним васалом турків був і кримський хан, який за першим покликом султана мусив направляти свої орди у вказаному напрямку. Уже в 1618 р. кримські татари за наказом султана вторглися на українські землі і впродовж півтора місяця спустошували території, захоплювали людей у полон біля міст Кам'янець, Вінниця, Бар, Тернопіль, Дубно, Львів. У вересні 1620 р. турецько-татарська армія завдала нищівної поразки 10-тисячному польсько-молдавському війську біля с. Цецора, недалеко від м. Ясси і остаточно добила його при відступі біля м. Могилів-на-Дністрі, захопивши великі трофеї. Ці події, власне, і є початком Хотинської війни. Однією з причин цієї поразки було те, що польське командування на чолі з С. Жулкевським не заручилося значною підтримкою запорозьких козаків, запросивши в похід лише кілька сот козацьких вояків. Засліплений ненавистю до козацьких мас, С. Жулкевський не хотів з ними ділити славу майбутньої перемоги і з погордою заявляв: "Не хочу я разом з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свині пасти". I сам поплатився за це життям. Після розгрому поляків турецько-татарське військо увірвалося на Поділля, дійшло аж до Львова і Перемишля, чинячи розбій та насильства. Проти нього виступили запорозькі козаки, під ударом яких нападники були відкинуті у межі Молдавії. Слід зазначити, що в кінці XVI - на початку XVII ст. Запорозьке козацтво становило вже значну військову силу, здатну вести не тільки оборонні, але й наступальні бої. Після перемоги під Цецорою Осман II вирішив наступного 1621 р. нанести Польщі вирішальний удар, щоб звести її до другорядної держави, перетворити у свою провінцію, захопити в неї величезні володіння в Україні, знищити українське козацтво, яке дошкуляло туркам на Чорному морі. 3 багатьох підлеглих провінцій імперії (з берегів Євфрату Нілу й Дунаю, з Азії, Африки, з самої Молдавії) було стягнуто значні війська: 75 тис. турків, 30 тис. арабів, 47 тис. балканських християн, 10 тис. гвардії яничар, від 30 до 50 тис. татар - всього понад 200 тис. чол., які на чолі з самим султаном Османом II в кінці квітня 1621 р. вирушили в похід на північ у напрямку до Дунаю. Похід розтягнувся на багато кілометрів: кінні і піші воїни, численна обозна обслуга, мулли, ворожки, 6 тис. навантажених верблюдів, а також багато мулів, коней, 4 бойові слони, багато гармат великого і середнього калібру, тисячі возів з провіантом, різними припасами, грішми для плати найманцям. В липні вся ця армада переправилася по новозбудованому мосту через Дунай і рухалася далі на північ по території Молдавії. Паніка охопила всю Польщу, зокрема королівський двір. Кращі полководці загинули або перебували після Цецори в турецькому полоні. В казні грошей обмаль. Шляхта, особливо західна, не хотіла воювати з метою захисту східних володінь. Сейм терміново ухвалив рішення про збільшення коронного війська до 60 тис. вояків: 35 тис. поляків, решта - за рахунок найманців з європейських країн та козаків. Зокрема, намічалось збільшити козацький реєстр до 20 тис. чол. і виділити для нього 100 тис. злотих на рік (стільки платили одній тисячі польських жовнірів). Командуючим призначено віденського воєводу і гетьмана Великого князівства Литовського досвідченого полководця Карла Ходкевича, його заступником - Станіслава Любомирського. За ідеєю, польське військо повинно було зустріти турецькі війська на Дунаї. Але збиралося воно повільно. Польський король Сигізмунд III звернувся по допомогу до папи римського Павла V і австрійського імператора Фердинанда II, але не одержав її. Лише в середині серпня 1621 р. 35 тисяч (із 40 тис, бо 5 тис розбіглося) польського війська (у т.ч. наймана німецька піхота і угорська кіннота) при 38 гарматах прибуло до Дністра, біля с Брага навпроти Хотина. Король не розраховував спочатку на допомогу українських козаків, бо раніше з боку польського керівництва козакам робилися різні прикрощі, переслідування, реєстровим тривалий час не видавалася платня. Але члени сейму переконали його звернутися все-таки по допомогу до козаків, зокрема через єрусалимського патріарха Феофана. До них було послано шляхтича Бартоша Обалковського із завданням переконливо просити, благати козаків виступити разом проти спільної загрози. Як відомо, в той час між козаками не було єдності. Одну групу козаків, які були за співпрацю з Польщею, очолював Петро Сагайдачний, іншу, більшу частину козацької голоти очолював Яцько Бородавка. Але спільна небезпека як для Польщі, так і для обох козацьких угруповань, взагалі для українського населення, а також обіцянка сейму створити 20-тисячний козацький реєстр спонукали до об'єднання. 15-17 червня 1621 р. обидва козацьких війська - одне під проводом П. Сагайдачного, інше - на чолі з Я. Бородавкою загальним числом понад 40 тис. зібралися в околицях урочища Суха Діброва (між Ржищевом і Білою Церквою). На раду з'явився митрополит Іов Борецький, єпископ Курцевич в оточенні 300 священиків і 50 монахів. I. Борецький просив козацтво допомогти Польщі. Було зачитано і відповідну грамоту єрусалимського патріарха Феофана. На козацькій раді ухвалено виступити спільно з польськими військами для захисту рідної землі. Було вирішено, що військо на з'єднання з поляками поведе Я. Бородавка, а П. Сагайдачний на чолі козацької делегації відправиться у Варшаву до короля з козацькими вимогами: автономного управління Україною з боку гетьмана, релігійного рівноправ'я, відміни всіх обмежень козацьких прав, невтручання польських властей в обрання гетьмана, забезпечення 20-тисячного козацького реєстру та ін. Обіцянки з боку короля були туманними, неконкретними. Польське військо, яке отаборилося влітку 1621 р. біля с. Брага, не зразу ж переправилося через Дністер, бо, по-перше, не було мосту, по-друге, частина командирів пропонувала зачекати козаків. Але згідно з угодою козаки мали переправитися через Дністер лише після того, як переправиться польське військо. При допомозі одного місцевого "русича", тобто українця, було зведено міст, і польське військо 15 серпня переправилося через Дністер й отаборилося південніше і на південний захід від Хотинської фортеці, яка на той час перебувала у руках поляків. Через кілька днів з 16-тисячним військом під Хотин прибув королевич Владислав. 21 серпня до польського табору прибула від короля козацька делегація на чолі з П. Сагайдачним, але козацького війська під Хотином ще не було. Він з охороною відправився козакам назустріч в район Могилева. В одній із сутичок з турками був поранений. Козацьке військо тим часом рухалося в напрямку на Хотин, забезпечуючи себе на території Молдавії провіантом, фуражем, вступаючи водночас у бій з передовими загонами турецьких і татарських військ. Султан що б то не стало прагнув не допустити об'єднання сил українських козаків і польського війська. Бої були запеклими, в них загинуло до 4 тис. козаків героїчною смертю, стримуючи просування ворога. Частина козаків із Січі направилася на чайках на Чорне море, де нападала на турецькі військові кораблі, беручи таким чином теж участь у Хотинській війні. П. Сагайдачний, добравшись до козацького табору, помітив значне невдоволення козаків Я. Бородавкою, який посилав у бій з передовими загонами турецько-татарського війська невеликі загони козаків, які гинули. Я. Бородавка був звинувачений у невмілому командуванні. П. Сагайдачний за підтримки своїх прибічників арештував Я. Бородавку який був закутий в кайдани, а згодом - 8 вересня страчений. 1 вересня 1621 р. козацьке військо уже начолі з П. Сагайдачним числом понад 41 тисячу при 20 мідних і 3 залізних гарматах підійшло до Хотина, лише на дві милі випередивши турків, і розташувалося на лівому крилі польського табору, дещо висунувшись вперед (на відстань стрілу з лука). 3 ними прибуло й кілька сот донських козаків. Прихід козаків польське військо сприйняло з великою радістю, бо з'явилася надія на успіх у майбутній воєнній кампанії. Адже козаки були тоді знаними воїнами у всій Європі, вони мали значний досвід бойових дій проти турків і татар. За наказом П. Сагайдачного козаки спішно почали будувати свій військовий табір: викопали шанці і т.зв. вовчі ями, насипали навкруг земляні вали, забили палі, розташували навкруг важкі козацькі вози, насипані піском і зв'язані ланцюгами. У цьому їм допомагало і польське військо. На озброєнні у козаків були гармати, рушниці, з яких вони стріляли дуже влучно, шаблі, пістолі, списи. 2 вересня до Хотина підійшли передові загони турецького війська і татарської кінноти числом понад 20 тис., а в наступні дні - понад 200 тис. на чолі з султаном Османом II. Вони швидко збудували наметовий табір на південь від Хотина, розтягнувши згодом його своїми флангами до Дністра. Табір виглядав здалеку ніби своєрідне місто. Посеред табору розташовувалися пишно оздоблені розкішні намети султана і його воєначальників з турецькою військовою символікою, обслугою, багатими припасами, численні намети відбірного турецького вій-ська зі сторожею, гарматами, нічним освітленням. Турецьке військо було озброєне потужною артилерією, ятаганами, шаблями, списами, луками. Прибувши під Хотин, султан зразу ж кинув у атаку війська, насамперед проти козаків. Він вважав їх основною перешкодою на шляху до своєї перемоги. Знищивши козаків, він розраховував швидко розправитися (як під Цецорою) і з польським військом, після чого рушити далі на завоювання українських і польських земель. Та козаки, добре знаючи бойові прийоми турецько-татарського війська, дали гідну відсіч нападникам. Цілий день вони влучним рушничним вогнем і у відчайдушних рукопашних сутичках шабельними ударами відбивали шалені атаки супротивника. Татарська кіннота намагалася відсікти козацький табір від польського, але без успіху. Козаки вистояли у цьому першому бою і під кінець дня навіть перейшли в контратаку, глибоко проникнувши в турецькі ряди. Бачачи небезпеку оточення передових загонів козаків, К. Ходкевич, хоч і дотримувався тактики пасивної оборони, направив на допомогу козакам польські підрозділи. Спільними зусиллями ворога було відкинуто, захоплено трофеї. Турки втратили понад 800 чол., козаки й поляки - 70. 3 підходом основних турецьких сил їх атаки 3 вересня розгорнулися з новою силою. Дві години козацький табір обстрілювала артилерія, потім пішли в наступ яничари і спаги. Але козаки, які переховувалися від ядер у шанцях, вискочили їм назустріч і відбили цю, а потім ще три атаки противника прицільним рушничним вогнем. Козаків підтримував вогнем артилерії польський воєвода Вейхер. В останній атаці козаки і поляки били ворога спільно, в одних лавах. Загинуло понад 200 ворожих вояків, а також кілька десятків козаків та поляків. Ще з більшим натиском розпочалися атаки на українсько-польський табір 4 вересня. Осман II наказав своїм військам атакувати козаків з флангів і з фронту обстрілювати їх табір з гармат. Та П. Сагайдачний розгадав цей маневр: під час обстрілу наказав козакам сховатися у шанцях, а коли супротивник пішов у атаку, вони підпустили його ближче і відкрили щільний прицільний рушничний вогонь, вдарили і козацькі гармати. Хоч перша атака була відбита, ворожі лави, мов морські хвилі, знову і знову накочувалися на козацький табір. Козаки при підтримці литовської кінноти, німецької і угорської піхоти відбили три атаки ворога. Тоді турки вдарили по польському табору, але успіху не добилися, бо польське і козацьке військо діяло разом. У другій половині дня турки за наказом султана знову вчетверте атакували козаків, артилерія великого калібру кілька годин обстрілювала козацький табір ядрами вагою до 55 кг, їдючий дим застилав сонце, навкруги панував страшенний гул канонади. Та козаки вистояли, рушничним і гарматним вогнем знищували наступаючі ворожі лави, їх атаки захлинулися. Сагайдачний, вловивши кризовий момент в діях супротивника, дав наказ перейти в контрнаступ. Допомогу козакам подав також польський загін під командуванням Русанівського. Переслідуючи втікаюче військо, козаки увірвалися в турецький табір, знищуючи ворога і захоплюючи трофеї. Створилася реальна можливість завдати супротивнику вирішального удару, повернути хід війни на користь українсько-польського війська, переможно найближчим часом закінчити війну. Сагайдачний просив К. Ходкевича негайно прислати для цього сильну підмогу Однак К. Ходкевич, що і далі сповідував у цій битві оборонну тактику, пам'ятаючи Цецорський погром, з огляду на те, що уже наступав вечір, відмовив козацькому гетьману в такій підтримці. Це була непростима помилка польського командування. Як писав учасник і очевидець тих подій польський комісар і мемуарист Якуб Собеський, хоч успіх козацько-польського війська 4 вересня не був повною перемогою, але "коли б поляки зуміли тоді скористатися нею, то одна година принесла б їм більше здобичі, ніж усі ті сорок днів". Отже, не одержавши належної підмоги у вирішальний момент, досвідчений полководець П. Сагайдачний, враховуючи небезпеку оточення стомленого вже козацького війська, наказав відступити. Козаки повернулися в табір з великими трофеями, але й зі значними втратами, щоправда, меншими, ніж у противника. 5 вересня за домовленістю між воюючими сторонами відбувалося поховання численних вбитих, особливо з турецького боку. Водночас під покривом ночі турки наблизили свої позиції до козацько-польських оборонних рубежів. 6 вересня козаки під проводом Сагайдачного здійснили першу нічну атаку і нанесли удар по татарському табору, багатьох перебили, захопили трофеї і з деякими втратами повернулися в табір. Бажаючи скорішого перелому у війні на свою користь, султан після відповідної підготовки 7 вересня зранку знову кинув десятки тисяч війська на козацько-польський табір, міняючи напрями головних ударів: спочатку на один фланг, потім - на другий, далі - в центр. Кілька годин по козацьких укріпленнях вели ураганний артилерійський вогонь 150 турецьких гармат. Ворожі кіннотники з диким криком налітали на козацькі позиції, намагаючись ввірватись у козацький табір. Та козаки, хоч і з втратами, мужньо витримали цей натиск, відкинули наступаючі лави, знищивши багатьох атакуючих. Під натиском козаків ті опівдні відступили. Підтягнувши свіжі сили, султан спрямував їх проти польського табору. Зав'язався жорстокий бій. К. Ходкевич кинув проти турків славнозвісних польських гусарів, які до цього майже не брали участі в боях. Сам Ходкевич в оточенні 200 охоронців з бойовим прапором вв'язався в бій, що підняло бойовий дух поляків. 3 лівого флангу вдарили по ворогу козаки під командуванням Сагайдачного. Бій тривав до пізньої ночі, ворог був відкинутий з величезними для нього втратами. Бойовий дух турецько-татарських військ було зламано. Султан лютував, одних воєначальників змістив, інших наказав стратити. 8 вересня султан знову направляє свої полки і татарську кінноту проти козаків з метою їх оточити і знищити. Татари пустили у бік козаків тисячі стріл з луків, та козаки зуміли захиститись від них, підпустили нападників на близьку відстань і по команді зустріли їх рясними влучними пострілами з рушниць так, що димом заволокло їх ряди. Під нищівним рушничним вогнем атакуючі відкотилися, вкриваючи трупами землю. Одних лише яничарів було вбито понад 3 тис. Однак 10 вересня ногайська орда мурзи Кантеміра переправилася по польському мосту через Дністер на лівий берег, перерізала шлях на Кам'янець, перехоплювала польські обози з боєприпасами, провіантом і фуражем, внаслідок чого польсько-українське військо попало у дуже скрутне становище: не вистачало боєприпасів, харчів, фуражу для коней, які ослабли, а згодом почали масово гинути. 11 вересня супротивник знову перейшов у наступ. Впродовж кількох годин по козацькому табору била турецька артилерія, козаки ховалися у виритих шанцях, орди татар ринули на козацькі позиції, козаки відбили всі їхні атаки рушничним вогнем і у шабельному двобої. П. Сагайдачний прагнув до того, щоб в рішучому бою завдати такої поразки супротивнику, щоб змусити його відвести свої війська на південь або щоб він попросив миру. Гетьман вважав, що таким засобом може бути чергова вдала нічна атака, проти чого виступив К. Ходкевич. За пропозицією Сагайдачного сейм навіть розглядав питання про нічні атаки і дав на них дозвіл, зокрема, щоб здійснити її 12 вересня. Оскільки К. Ходкевич вважав цю справу ризикованою і далі стояв за пасивну оборону, Сагайдачний готував таку атаку силами лише козаків. 12 вересня вони в кількості до 10 тис. чол. непомітно підкралися в дощову ніч до турецького табору, безшумно зняли чатових, проникли в табір, перебили багатьох турків, захопили значну здобич. Якщо б ця атака була здійснена ще й за участі польського війська, успіх був би ще значнішим. У зв'язку з тим, що турки, оговтавшись, вчинили погоню за козаками, Сагайдачний змушений дув залишити великий загороджувальний загін, який забезпечив відхід основної частини козаків. У запеклих сутичках з ворогом з цього загону загинуло до 800 козаків, 500 захоплено в полон, які теж були знищені. Але бойова міць турецького війська похитнулася. Багато хто вже не вірив у перемогу Порти. Посилилося дезертирство, навіть перехід на польську сторону. Султан, тамуючи свою пихатість, через третіх осіб почав шукати можливість переговорів про "почесний мир". До Ходкевича прибув від валаського воєводи Радула (васала Туреччини) посланець Костянтин Вевелі з пропозицією почати переговори про мир. Козаки, дізнавшись, що за їх спиною ведуться якісь переговори, домагалися через Сагайдачного припинення їх, в противному разі вони знімуться з позицій і підуть на Січ. Ходкевич змушений був направити до козаків делегацію (П. Ополинський, Я. Собеський), яка при допомозі Сагайдачного умовила козаків воювати далі. I все ж переговори про мир між поляками і турками розпочалися. Воєнні дії на кілька днів дещо вщухли. Це дало султану можливість підтягнути свіжі сили і 15 вересня розгорнути новий наступ. Зранку турецька артилерія знову відкрила ураганний вогонь по табору козаків і поляків. Все палало і оповилось димом. Потім з флангів і в центр козацько-польського війська знову посунули лави турків і татар. Бій тривав цілий день. Нищівним влучним рушничним і артилерійським вогнем, навальними шабельними ударами козаків і польських жовнірів наступальний порив ворога було зламано. Простір між ворожими таборами був густо усіяний тисячами трупів. Зазнало значних втрат і об'єднане українсько-польське військо. У його таборі було багато поранених, хворих, гостро відчувався голод, поляки ділилися залишками сухарів з козаками. Останні жебрали у поляків бодай жмут сіна для своїх коней, які падали від безкорм'я. На лівому березі Дністра носилися по подільських просторах татарські орди, захоплюючи будь-яку допомогу, що направлялася з Кам'янця на Хотин, у т.ч. й гроші, які везли для найманців. Подільські села зазнали нечуваних грабежів, татари забирали в ясир тисячі людей. У польському таборі посилювалося дезертирство, щоб ухилитися від участі в бою. У зв'язку з цим 16 вересня відбулася військова рада польського командування за участі П. Сагайдачного і козацької старшини. Висловлювалися різні думки, у т.ч. щоб знятись з-під Хотина, пробитись до Кам'янця, там зайняти оборону чекати на підмогу, яку обіцяв польський Король Сигізмунд III, а потім великими силами знову рушити на ворога. Але здійснення такого акту було розцінено як зраду тій справі, за яку уже наклали головами тисячі їх побратимів, вирішено вести більш активні воєнні дії, щоб серйозно ослабити ворога і змусити його попросити миру. Тобто, дійшли до тієї думки, яку з самого початку висловлював і обстоював Сагайдачний: вести активну оборону і поєднувати її з рішучими наступальними операціями, у т.ч. й нічними атаками. Тоді ж, щоб довести переваги нічних атак, козаки під проводом П. Сагайдачного 16 і 18 вересня великим числом (до 8 тис. чол.) здійснили потужні атаки на головний турецький табір султана Османа II та на табір головнокомандуючого турецькими військами на лівому березі Дністра візира Хусейна, завдавши ворогу значних втрат і здобувши великі трофеї. Отже, нічні атаки зайняли важливе місце у воєнній тактиці козаків. Вони не тільки завдавали великих втрат супротивнику, але й деморалізували його, вселяли йому тривогу і страх. Водночас козаки могли за їх рахунок поповнювати своє озброєння, боєприпаси, провіант і фураж. У козацького і польського командування, у рядових вояків все більше визрівала думка дати генеральний бій, зламати ворога, змусити його тікати, або хоча б попросити миру. Однак 24 вересня помер від епілепсії командувач польського війська Карл Ходкевич. Польська армія втратила досвідченого полководця, що унеможливлювало ближчим часом вступити у вирішальний бій. 25 вересня командувачем польсько-литовського війська став Станіслав Любомирський. Того ж дня і наступного турецькі війська атакували козацький і польський табори, хоч успіху не добилися, втратили до 5 чол. Султан знову направляє до поляків посередника в мирних переговорах К. Вевелі, намагаючись переконати поляків, що турки будуть воювати доти, доки польське командування не погодиться на умови миру, висунуті султаном. А щоб добитися цього "почесного миру", султан вирішив здійснити ще один генеральний наступ. 28 вересня Осман II спрямував майже все своє військо на вирішальний бій як проти польського, так і проти козацького таборів. Розгорілася небачена ще за своїми масштабами велетенська битва, що тривала цілий день. Турецька артилерія обстрілювала козацько-польський табір з чотирьох сторін, у т.ч. й з-за Дністра. Очевидець так її описував: "Більше 60 гармат гриміло водночас, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля двигтіла, стогнали ліси, скелі розпадалися... Що бачило око впродовж дня, того не змалювати... не можна висловити достеменно, з якою затятістю і мужністю, чи скоріше відчаєм, билися обидві сторони". I це при тому, що польське і козацьке військо воювало напівголодне, без достатньої кількості боєприпасів, оточене з усіх боків. Як ніколи злагоджено діяло польське і українське командування, надаючи не раз взаємно одне одному допомогу в критичних ситуаціях, коли атакуючий ворог вклинювався в ряди польського чи козацького війська. Вогнем гармат і рушниць, шабельними ударами вороже військо було зупинене і після одинадцятої атаки мусило відступити, залишивши на полі бою тисячі вбитих і поранених. За наказом Сагайдачного козаки перейшли в контрнаступ, їх підтримували поляки. Генеральна битва завершилася перемогою об'єднаних українсько-польських сил. Лише після цього султан погодився на мирні переговори. Вони почалися 2 жовтня за посередництва валаського господаря Радула. Але воєнні дії продовжувалися. Осман II сподівався, що можливими новими атаками йому вдасться всетаки добитися воєнного успіху і мати додаткові "козирі" під час переговорів. Але польсько-українське командування завчасно підготувалося до такого ходу дій, і вояки успішно відбивали ці атаки. Султан вдавався до різних, у т.ч. й підступних дій, щоб ослабити силу козаків: обіцяв кожному, хто перейде на бік турків, по 50 злотих. Кожному із своїх воїнів обіцяв по стільки ж (50 зл.), хто принесе голову вбитого козака. Щоб "заробити", не кидаючись в бій, чимало турків вбивали чоловіків у навколишніх селах і скидали їхні голови в купи перед наметом султана. Але продовжували гинути й вояки турецької армії. Взагалі за час Хотинської битви турецька сторона втратила до 80 тис. чол., або 40 % особового складу (за даними турецьких авторів - 60 тис.), близько 100 тис. коней, мулів, верблюдів, значну кількість зброї. Значних втрат зазнало і польсько-українське військо (козаки - щонайменше 8 тис), у нього кінчався порох, інші бойові припаси, лютували хвороби, почалися холодні дні (28 вересня випав сніг). Тож миру бажали обидві сторони. В ході тривалих переговорів 9 жовтня 1621 р. було укладено т.зв. Хотинський мир, за яким Туреччина і Кримське ханство брали зобов'язання не чинити нападу на польські володіння (тобто українські землі), Польща зобов'язувалась передати молдавському князівству Хотин, щороку платити Кримському ханству т.зв. упоминки (подарунки грішми, хутрами, різними коштовностями), але не як данину, а нібито як плату за службу. Останнім пунктом Польща брала на себе зобов'язання забороняти козакам здійснювати морські походи проти Туреччини, що викликало велике незадоволення у козаків. Тому вони зразу ж покинули табір і через міст перейшли на лівий берег Дністра. Залишившись без козаків, поляки поспіхом теж перейшли на Лівобережжя Дністра. Уцілілі турки також знялися з-під Хотина і попрямували на південь. Можна сміливо стверджувати, що у Хотинській війні перемогло польсько-українське військо, бо тієї мети, яку ставив перед собою султан Осман II, не було досягнуто. Особливо велику роль у цій перемозі відігравало українське козацьке військо на чолі з талановитим полководцем Петром Конашевичем-Сагайдачним. Це визнавали його сучасники і учасники подій. Комісар польського сейму магнат Якуб Собеський у свій час сказав: "Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки". Вірменський хроніст Авксент зазначав: "Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобули лише завдяки Богові й запорозьким козакам". Зрозуміло, що й козакам без польського війська неможливо було б подолати таку велетенську ворожу силу. Отже, славна перемога під Хотином була здобута 390 років тому завдяки українсько-польському бойовому побратимству. Василь Ботушанський, доктор історичних наук. ____________________ Джерело: Хотинська війна 1621 року. Документи, матеріали, дослідження. - Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". Хотин, 2011 р. С - 4-12. | |
Категорія: Ботушанський В. М. | Додав: hotun (10.11.2013) | Автор: Володимир | |
Переглядів: 1661 |